Розділ «Щось більше»

— Я знаю.

— Я знала, що не мало сенсу нам кохатися.

— Ти помилялася. Мало. Незважаючи ні на що.

— Їдь до Цінтри, Ґеральте.

— Що?

— Їдь до Цінтри. їдь туди і цього разу не відмовляйся. Не роби того, що тоді... Коли ти там був...

— Звідки ти знаєш?

— Я знаю про тебе все. Ти забув? Їдь до Цінтри, їдь якнайшвидше. Настають погані часи, Ґеральте. Дуже погані. Ти маєш зуміти...

— Йен...

— Нічого не кажи, прошу.

Холодніше. Усе холодніше. І все світліше.

— Не йди ще. Зачекаємо до світанку...

— Зачекаємо.

IV

— Не рухайтеся, пане. Треба мені вам перев’язку змінити, бо рана мокра, а нога у вас жахливо пухне. Боги, як паскудно виглядає... Треба медика якнайшвидше знайти...

— На хєр медика, — простогнав відьмак. — Давай сюди мою скриньку, Йурґо. О, цей флакон. Лий просто на рану. О, ясна холера!!! Нічого, нічого, ще лий... О-о-ох!!! Добре. Забинтуй потовще й накрий мене...

— Пухне, пане, усе стегно. І гарячка вас жере...

— На хєр гарячку. Йурґо?

— Так, пане?

— Забув тобі подякувати...