Розділ «Меч призначення»

— Не будь дитиною. З цієї точки зору вони нічим не відрізняються від жінок. Принаймні фізично.

— Це значить — що?

— Від тебе залежить, чи буде воно для дріади приємне або прикре. Але це не змінить факту, що їй буде важливий виключно ефект. Твоя особа має другорядне значення. Не очікуй вдячності. Ага, і за жодних обставин не намагайся нічого робити з власної ініціативи.

— З власної чого?

— Якщо зустрінеш її вранці, — терпляче пояснив відьмак, — вклонися, але, диявол тебе візьми, без посмішок та підморгувань. Для дріади то справа смертельно серйозна. Якщо вона посміхнеться або підійде до тебе, можеш із нею порозмовляти. Найкраще — про дерева. Якщо не знаєшся на деревах, то — про погоду. Але якщо вона удасть, що тебе не бачить, то тримайся від неї подалі. І тримайся подалі від інших дріад, а ще стеж за своїми руками. Для дріади, яка не готова, цих справ не існує. Торкнешся її й отримаєш ножем, бо не зрозуміє твоїх бажань.

— А ти обізнаний, — посміхнувся Фрайксенет, — із їх шлюбними звичаями. Із тобою таке бувало?

Відьмак не відповів. Перед очима мав красиву зграбну дріаду, її зухвалу посмішку. Vatt'ghem, bloede caerme. Відьмак, холерна вдача. Що ж ти нам привела, Бренн? Навіщо він нам? Жодного користі з відьмака...

— Ґеральте?

— Що?

— А княжна Цірілла?

— Забудь про неї. Буде з неї дріада. За два-три роки впакує стрілу в око власному брату, якщо той спробує увійти до Брокілону.

— Хай йому грець! — Фрайксенет вилаявся, кривлячись. — Ервил буде розлючений. Ґеральте? А не вдалося б...

— Ні, — відрізав відьмак. — Навіть не намагайся. Ти б не вийшов живим із Дуен Канела.

— Значить, дівчинку вже втрачено.

— Для вас — так.

VI

Деревом Ейтне був, зрозуміло, дуб, а вірніше — три дуби, які зрослися разом. Усе ще зелені, без жодних ознак усихання, хоча Ґеральт оцінював їхній вік щонайменше в триста років. Дуби були порожнистими, а дупло було розміром із чималу кімнату з високою стелею, що звужувалася догори. Було воно освітлене каганцем, що не давав кіптяви, і скромно, але не примітивно перетворене на зручне житло.

Ейтне стояла на колінах посередині, на чомусь схожому на волокнисті килимки. Перед нею, випростана й нерухома, наче скам’яніла, сиділа, підібгавши ноги, Цірі, умита, вилікувана від нежитю, із широко розплющеними великими смарагдовими очима. Відьмак зауважив, що її личко, тепер, коли зникли з нього бруд і гримаса капосного дияволятка, було в цілому гарненьке.

Ейтне розчісувала довге волосся дівчинки, повільно й ніжно.

— Увійди, Ґвинблейдде. Сядь.