Розділ «Трохи жертовності»

Тепер помітно почервонів Любисток. Оченько, натомість, засміялася радісно, закинула йому раптом руки за шию і голосно поцілувала в щоку.

Відьмак здивувався, але не надто. Бо ж колега по фаху не могла занадто відрізнятися від Любистка з точки зору передбачуваності.

— Любистку, старий ти дзвонар, — сказала Ессі, усе ще обіймаючи його за шию. — Я тішуся, що знову тебе бачу, у доброму здоров’ї і при повному розумі.

— Ех, Лялечко... — Любисток підхопив дівчину за талію, підняв, закрутив навколо себе, аж сукня зафуркотіла. — Ти була чарівною, богами клянуся, давно я не чув таких добрих злостивостей. Лаєшся ти навіть красивіше, аніж співаєш! А виглядаєш і зовсім чудово!

— Я стільки разів тебе просила, — Ессі дмухнула на локон і глянула на Ґеральта, — щоб ти не звав мене Лялечкою, Любистку. Крім того, тепер найкращий час, аби представити мені свого товариша. Як бачу, він не належить до нашого братства.

— Бережи від того боги, — засміявся трубадур. — Він, Лялечко, не має ані голосу, ані слуху, а зрифмувати зуміє лише «дула» і «ступа». Бо це представник цеху відьмаків, Ґеральт із Рівії. Наблизься, Ґеральте, поцілуй Оченьку рученьку.

Відьмак наблизився, не добре розуміючи, з чого почати. Руку, вірніше, перстень, звичайно цілували дамам від герцогині й вище, і до того ж треба було ставати на коліно. А щодо жінок, які стояли на нижчих щаблях, такий жест міг уважатися тут, на Полудні, еротично недвозначним і як такий був зарезервований тільки до пар, занадто близьких одна одній.

Оченько, втім, розвіяла його сумніви, охоче й високо простягнувши долоню із пальцями, скерованими униз. Він узяв її незграбно й чмокнув. Ессі, усе ще витріщаючи на нього своє чарівне очко, зарум’янилася.

— Ґеральт із Рівії, — сказала. — А ти в неабиякому товаристві крутишся, Любистку.

— Це честь для мене, — забурмотів відьмак, свідомий, що красномовством він зараз дорівнює Дроугардові. — Пані...

— Ну вас до диявола, — пирхнув Любисток. — Не збивай Оченько тим беканням та титулуванням. Її звуть Ессі, його ім’я — Ґеральт. Кінець презентації. Перейдемо до справи, Лялечко.

— Якщо ти ще раз назвеш мене Лялечкою, дам у вухо. І що то за справа, до якої ти хочеш перейти?

— Треба вирішити, як ми співатимемо. Я пропоную по черзі, по кілька балад. Для кращого ефекту. Звичайно, кожен співає власні балади.

— Можна.

— Скільки тобі платить Дроугард?

— Не твоя справа. Хто починає?

— Ти.

— Згода. Ех, гляньте-но туди, хто до нас завітав. Його високість князь Аґловаль. Саме входить, бачите?

— Хе-хе, — утішився Любисток. — Публіка стає якіснішою. Хоча, з іншого боку, можна на нього не розраховувати. Він скнара. Ґеральт може підтвердити. Тутешній князь холерно не любить платити. Наймає, аякже. А ось із платою — гірше.

— Чула я дещо. — Ессі, дивлячись на Ґеральта, відвела локон від щоки. — Говорили про те в порту й на пристані. Славетна Ш’ееназ, вірно?