Розділ «Межа можливого»

— Золоті дракони є лише у легендах!

— Припиніть, — втрутився раптом Богольт. — Навіщо гарячкувати? Будь-який дурень побачить, що то — золотий дракон. А яка, прошу мосьпанство, різниця: золотий, синій, бронзовий чи у клітинку? Він невеличкий, прикінчимо його на раз-два. Пильщик, Ніщуко, розвантажуйте віз, витягайте амуніцію. Теж мені, діло: золотий, не золотий...

— Різниця, Богольте, є, — сказав Пильщик. — І важлива. Це не той дракон, якого ми вистежуємо. Не той, отруєний під Холопіллям, який сидить у ямі, на золоті та камінчиках. А цей тут сидить тільки на сраці. Так на холеру він нам?

— Цей дракон — золотий, Кеннете, — ревнув Ярпен Зігрін. — Ти колись бачив такого? Не розумієш? За шкіру його візьмемо більше, аніж витягли б ми зі звичайної скарбниці.

— Причому — не псуючи ринку коштовного каміння, — додала Йеннефер, паскудно посміхаючись. — Ярпен правий. Умова досі діє. Є що ділити, ні?

— Гей, Богольте? — гукнув Ніщука від воза, із брязкотом риючись в амуніції. — Що ми вдягаємо на себе й коней? Чим та золота гадина може плювати, га? Вогнем? Кислотою? Парою?

— А зараза його зна, прошу мосьпанство, — зніяковів Богольт. — Гей, чародії! Чи в легендах про золотих драконах мовиться, як таких убити?

— Як його вбити? Та звичайнісінько! — крикнув раптом Козоїд. — Що там думати, дайте швиденько якогось звірятка. Напхаємо його чимось отруйним і підкинемо гаду, хай він щезне.

Доррегарай подивився на шевця скоса, Богольт сплюнув, Любисток відвернувся із гримасою огиди. Ярпен Зігрін посміхнувся масненько, взявшись під боки.

— Що ви так дивитеся? — запитав Козоїд. — До роботи треба умовитися, чим напхаємо стерво, щоби гад скоріше здох. Має це щось бути страшезно отруйним чи гнилим.

— Ага, — сказав Гном, усе ще посміхаючись. — Щось тут отруйне, паскудне й смердяче є. Знаєш, що воно, Козоїде? Виявляється, що це ти.

— Що?

— Гівно! Вали звідси, гречкосію, хай би очі мої тебе не бачили.

— Пане Доррегараю, — сказав Богольт, підходячи до чародія. — Доведіть свою користь. Пригадайте легенди та перекази. Що вам відомо про золотих драконів?

Чародій посміхнувся, бундючно випрямляючись.

— Що мені відомо про золотих драконів, питаєш? Мало, але достатньо.

— Тож слухаємо.

— Ай слухайте, і слухайте уважно. Там, перед нами, сидить золотий дракон. Жива легенда, може, останнє і єдине у своєму роді створіння, що вціліло від вашого вбивчого шалу. Легенди не вбивають. Я, Доррегарай, не дозволю вам торкнутися цього дракона. Зрозуміло? Можете пакуватися, приторочувати в’юки та повертатися додому.

Ґеральт був переконаний, що вибухне колотнеча. Помилявся.

— Мосьпане чародію, — урвав тишу голос Ґилленстерна. — Зауважуйте, до кого ви мовите. Король Нєдамір може наказати вам пакувати в’юки та забиратися до диявола. Але не навпаки. Це зрозуміло?