Розділ «Межа можливого»

— Швидше! — крикнув Доррегарай. Розмахуючи паличкою на танцюючому коні, він розпилював нове й нове каміння, що зсувалося по стінці. — На міст, відьмаче!

Йеннефер махнула рукою, вигинаючи пальці, крикнула незрозуміло. Каміння, стикаючись із голубуватою півсферою, що раптом виросла над їх головами, зникало, наче краплі води на розжареній блясі.

— На міст, Ґеральте! — крикнула чародійка. — Поряд зі мною!

Вони побігли, наздоганяючи Доррегарая і кількох спішених лучників. Міст гойдався, тріщав, колоди вигиналися на всі боки, кидаючи їх від балюстради до балюстради.

— Швидше!

Міст раптом осів із пронизливим тріском, половина, яку вони вже пробігли, обірвалася і з гуркотом полетіла в прірву, разом із нею — ґномський фургон, розбившись об кам'яні зуби серед ошалілого іржання коней. Частина, на якій вони перебували, витримала, але Ґеральт зрозумів раптом, що вони біжать уже угору і нахил стає все стрімкішим. Йеннефер вилаялася.

— Падай, Йен!Тримайся!

Рештки мосту заскреготіли, хрупнули й опустилися, наче кріпосні сходні. Вони впали, вчепилися пальцями у щілини між колодами. Йеннефер не втрималася. Писнула по-дівчачому й поїхала вниз. Ґеральт, учепившись однією рукою, витягнув кинджал і всадив вістря між колодами, обома руками схопився за руків’я. Суглоби його ліктів затріщали, коли Йеннефер шарпнула, повиснувши на поясі й піхвах меча, перекинутого через спину. Міст хрупнув знову й нахилився ще сильніше, майже вертикально.

— Йен, — простогнав відьмак. — Зроби щось... Холера, кинь закляття!

— Як? — почув він гнівне, приглушене бурмотіння. — Я ж вишу!

— Звільни одну руку!

— Я не можу...

— Гей! — гукнув Любисток. — Ви тримаєтесь? Гей!

Ґеральт не бачив потреби підтверджувати.

— Дайте мотузку! — дерся Любисток. — Швидко, зараза! Поряд із трубадуром з’явилися Рубайли, Гноми й Ґилленстерн. Ґеральт почув слова Богольта:

— Почекай, музико. Вона зараз звалиться. Тоді витягнемо відьмака.

Йеннефер засичала, наче змія, звиваючись на спині в Ґеральта. Пояс болісно впився йому в груди.

— Йен? Можеш намацати опору? Ногами? Можеш щось зробити ногами?

— Так, — простогнала вона. — Помахати.

Ґеральт глянув униз, на річку, що кипіла серед гострого каміння, об яке билися, вируючи, кілька колод мосту, кінь і труп у яскравих барвах Кайнгорна. За камінням, у смарагдовому, чистому вирі, побачив веретеноподібні тіла великої форелі, що ліниво рухалася у течії.