Розділ «Яблука безсмертя»

Орел раз облетів луг, змахуючи крилами так сильно, що вугілля в ямі запалахкотіло, а боги були змушені триматися один за одного, щоб не звалитися з ніг, потім повернувся на своє сідало високо на дереві.

Цього разу боги зі спокійним серцем опустили м’ясо в яму з вогнищем і стали чекати. Було літо, коли сонце на півночі майже не сідає і день триває безкінечно, отож пізньої, світлої як день ночі вони заглянули до ями, і їх зустрів прекрасний аромат запеченої яловичини, ніжної та готової для їхніх ножів і зубів.

Як тільки яму відкрили, орел пікірував і схопив кігтями дві задні ноги вола разом із лопаткою й почав жадібно рвати їх своїм дзьобом. Коли Локі побачив, що більшу частину його вечері збираються зжерти, він так розлютився, що вдарив орла списом, сподіваючись, що той залишить свою нечесно здобуту поживу.

Орел шалено замахав крилами, здійнявши такий сильний вітер, що боги ледь не попадали, і випустив здобич. Та Локі не зміг насолодитися тріумфом, бо виявив, що спис застряг у боці великого птаха, і, зринувши в небо, той потягнув його за собою.

Локі хотів відпустити спис, але його руки прилипли до ратища. Він ніяк не міг відчепитися від нього.

Птах летів низько, стираючи ноги Локі об каміння та гравій, об гірські схили та дерева. Тут діяла магія — магія, контролювати яку Локі було не під силу.

— Прошу тебе! — змолився він. — Зупинись! Ти повириваєш мені руки. Від мого взуття вже нічого не залишилось. Ти мене вб’єш!

Орел злетів із гірського схилу й повільно закружляв у небі — лише свіже повітря відділяло їх від землі.

— Мабуть, таки вб’ю, — погодився орел.

— Я віддам все що завгодно, аби ти тільки опустив мене на землю, — вирвалося в Локі. — Все, що хочеш. Благаю.

— Я хочу… — протягнув орел, — Ідунн. І ще хочу її яблука. Яблука безсмертя.

Локі висів у повітрі, а до землі було далеко.

Ідунн була одружена із Браґі, богом поезії, і була милою, чуйною та доброю жінкою. Вона носила з собою скриньку, зроблену з ясена, в якій лежали золоті яблука. Коли боги відчували, що до них підкрадається старість — волосся сивіє чи починають боліти суглоби, вони приходили до Ідунн. Вона відкривала свою скриньку і давала богові чи богині з’їсти одне яблуко. Коли вони його з’їдали, до них поверталася молодість і сила. Без яблук Ідунн боги були б не такими вже й богами…

— Ти не відповідаєш. Думаю, — сказав орел, — я потягаю тебе по кількох гірських вершинах та камінні. А ще цього разу можна спробувати занурити тебе у кілька глибоких річок.

— Я дістану тобі яблука, — пообіцяв Локі. — Клянусь. Тільки опусти мене на землю.

Орел не відповів, а лише смикнув крилом і почав спускатись на зелений луг, з якого здіймався дим від багаття. Він пікірував туди, де з відкритими ротами стояли і дивилися в небо Тор і Хьонір. Коли орел пролітав над ямою з вогнищем, Локі відчув, що падає, досі тримаючись за свій спис, а згодом гепнувся на траву. Орел із пронизливим криком замахав крилами, здійнявся в повітря, а вже за мить перетворився на крихітну цятку в небі.

— Цікаво, до чого це все було, — промовив Тор.

— Хотілось би знати, — відповів Локі.

— Ми залишили тобі трохи їжі, — додав Хьонір.

Локі втратив апетит, що його друзі вважали наслідком польоту.