Розділ «Діти Локі»

Фенрір вгризся в Тюрове зап’ястя.

Тюр навіть не писнув. Він просто обхопив лівицею обрубок правої руки і щосили стиснув його, щоб кров не юшила; тепер вона тільки крапала.

Фенрір спостерігав, як боги взяли один кінець Глейпніра, пропустили його через камінь розміром з гору і закріпили під землею. Тоді ще одним каменем забили в землю перший — глибше за найглибший океан.

— Зрадливий Одіне! — вигукнув вовк. — Якби ти не збрехав мені, я був би другом богів. Але тебе підвів власний страх. Я вб’ю тебе, Батьку богів. Я чекатиму до кінця всього сущого, а тоді з’їм сонце, а разом з ним і місяць. Проте найбільшу насолоду я отримаю, коли уб’ю тебе.

Боги намагалися триматися подалі від лап Фенріра, але коли вони забивали камінь вглиб, вовк викрутився і кинувся на них. Бог, який стояв найближче, швидко зметикував і встромив свого меча Фенріру в піднебіння. Ефес притиснувся до нижньої щелепи, від чого паща вовка назавжди залишилась роззявленою.

Вовк дико гарчав, із його пащі полилась слина, утворивши річку. Якщо не знати, що перед вами вовк, то можна було подумати, що це невелика гора з печерою, з якої витікає ріка.

Боги залишили те місце, де ріка слини впадала в темне озеро, і йшли мовчки, але відійшовши подалі, знову почали сміятись, плескали одне одного по спині й тішитись, так ніби вважали, що зробили щось вкрай розумне.

Тюр не радів і не сміявся. Туго обмотавши обрубок руки сукном, він повертався разом із богами в Асґард, тримаючи свої думки при собі.

Ось якими були діти Локі.