Розділ «Діти Локі»

Це було сіро-чорне вовченя з очима кольору темного бурштину.

Воно їло м’ясо сирим, але говорило як людина, мовою смертних і богів, і було гордим. Маленького звіра прозвали Фенріром.

Він також швидко ріс. Одного дня був розміром як вовк, наступного — вже завбільшки з печерного ведмедя, а далі зрівнявся з гігантським оленем.[4] Боги його боялись — усі, крім Тюра. Той продовжував гратись і вовтузитись із ним, і лише він щодня годував вовка м’ясом. Кожного дня звір їв більше, ніж до того, і з кожним днем він помітно ріс, роблячись дедалі лютішим і сильнішим.

Одін споглядав, як росте вовченя, з недобрим передчуттям, адже в його снах вовк з’являвся в кінці всього сущого, і останнє, що Бог-отець бачив у будь-яких своїх видіннях майбутнього, — це були вогняні очі та гострі білі ікла вовка Фенріра.

Боги порадились між собою і вирішили, що Фенріра треба закувати.

Вони змайстрували у своїх кузнях важкі ланцюги та кайдани і принесли їх вовку.

— Ось! — сказали боги, так наче пропонуючи нову гру. — Ти дуже швидко виріс, Фенріре. Настав час випробувати твою силу. Ми принесли найважчі ланцюги і кайдани. Як думаєш, ти зможеш їх розірвати?

— Думаю, зможу, — відповів вовк Фенрір. — Заковуйте мене.

Боги обмотали величезні ланцюги навколо Фенріра і одягнули йому на лапи кайдани. Вони посміхалися один до одного, заковуючи гігантського вовка, який весь цей час стояв нерухомо.

— Давай! — крикнув Тор.

Фенрір напружився, напнув м’язи лап, і ланцюги хруснули, немов сухе галуззя.

Вовчисько завив на місяць, і в цьому завиванні було чути радість перемоги й задоволення.

— Я порвав ваші ланцюги, — промовив він. — Не забувайте про це.

— Не забудемо, — відповіли боги.

Наступного дня Тюр прийшов погодувати вовка м’ясом.

— Я розірвав окови, — похвалився Фенрір. — Причому це було завиграшки.

— Я знаю, — сказав Тюр.

— Як думаєш, вони повторять випробовування? Я росту і з кожним днем стаю сильнішим.

— Так, повторять. Можу поставити на це свою праву руку, — відповів Тюр.

Вовк ставав дедалі більшим, а боги працювали у кузнях, виковуючи нові ланцюги. Окремі ланки в них були такі важкі, що звичайна людина не змогла б їх підняти. Метал ланцюгів був найміцнішим із усіх, які богам вдалося знайти: залізо землі, сплавлене з залізом, що впало з неба. Вони назвали ці ланцюги Дромі.