TextBook Її голос був такий ласкавий, милий і гарний. Уолтер щільно притулив до вуха трубку. Він відчув, що підлога пливе у нього під ногами. Щоки його палали.
— Я в Марлін Вілідж, — сказав він. — Я…
Ту-у-у…
— Алло? — гукнув він.
Ту-у-у. Він посіпав штепсельну вилку. Нічого.
Десь вітер звалив стовпа. Женев’єва Селсор зникла так само раптово, як і з’явилася.
Він знову набрав номер, але лінія мовчала.
— В усякому разі, я знаю, де вона.
Він вибіг з будинку. Сходило сонце, коли він вивів заднім ходом з чужого гаража схожу на жука машину, навантажив на заднє сидіння харчі з будинку і помчав з швидкістю вісімдесят миль на годину по шосе, що вело в Нове Техас-Сіті.
“Тисяча миль, — думав він. — Женев’єво Селсор, потерпи, ти ще побачиш мене”.
За містом він сигналив на кожному повороті. Після неймовірного дня напруженої їзди, коли сонце вже заходило, спинився край дороги, скинув тісні черевики, простягся на сидінні й насунув на втомлені очі сірого капелюха. Дихання його стало повільним і рівним. Дув легенький вітер, і в сутінках ніжно сяяли над ним зорі. Навколо височіли марсіанські гори. їм було мільйони років. Сяйво зір мерехтіло на шпилях марсіанського містечка — воно нагадувало шахову дошку з фігурами, що примостилася серед блакитних пагорбів.
Він спав і не спав. “О Женев’єво, мила Женев’єво, — тихо шепотів-наспівував він, — хай проходять роки, хай минають роки. Але, Женев’єво, мила Женев’єво…” — Він був налитий теплом. Він чув зітхання її тихого милого свіжого голосу: “Алло, алло, Уолтере! Це не запис. Де ти, Уолтере, де ти є?”
Він зітхнув, простягаючи руки, щоб торкнутися її, осяяної мсячним світлом. Довгі темні коси колихалися на вітрі, це було чудесно. А її губи, наче червоні м’ятні крижинки-цукерки. А її щоки, наче щойно зрізані вологі троянди. А її тіло, наче чистий прозорий туман… І її лагідий, свіжий, милий голос знову наспівував йому слова давньої сумної пісні: “О Женев’єво, мила Женев’єво, хай проходять роки, хай минають роки…”
Гріп заснув.
До Нового Техас-Сіті він приїхав опівночі.
Спинився перед салоном краси “Де-люкс” і щосили загукав.
Він сподівався, що вона вибіжить надвір, вся — парфуми, вся — сміх.
Але ніхто не вибігав.
— Вона спить, — пояснив він собі, прямуючи до дверей. — Ось я! — гукнув він. — Привіт, Женев’єво!
Місто лежало в мовчазному сяйві подвійного місяця. Вітер десь лопотів парусиновим тентом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марсіанська хроніка » автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРУДЕНЬ 2006. МОВЧАЗНІ МІСТА“ на сторінці 5. Приємного читання.