РОЗДІЛ 6

– Справа в тілі Вотні? Тому ти така збуджена?

– Ем, ні, – сказала вона. – Гм, ну… – вона скривилася від власної ніяковості й вказала на екран.

Венкат оглянув зображення.

– Здається, Дім цілий. Це добре. Сонячні панелі нібито в нормі. Марсоходи стоять на місці. Тарілки зв’язку немає, це зрозуміло. То через що ґвалт?

– Ну, – сказала вона, показуючи пальцем. – Через оце.

Венкат нахилився ближче. Поруч із домом, біля марсоходів на піску біліли два кружечки. – Гм. Схоже на покриття Дому. Може, не такий він і цілий? Гадаю, ці шматки відірвало і…

– Ем, – перебила вона. – Вони схожі на аварійні намети марсоходів.

Венкат глянув ще раз.

– Може й так.

– Чому вони розгорнуті? – спитала Мінді.

Венкат знизав плечима.

– Певно, командир Льюїс наказала розгорнути їх під час евакуації. Непогана думка – підготувати укриття на випадок, якщо АПМ не злетить, а Дім не витримає.

– Так, але… – сказала Мінді, відкриваючи на комп’ютері якийсь документ. – Тут повний журнал місії від сола 1 до сола 6. Від посадки АСМ до злету АПМ.

– Гаразд, і?

– І я прочитала його. Кілька разів. Вони не розкривали аварійні намети. – на останньому слові її голос зламався.

– Ну… – сказав Венкат, наморщивши лоба. – Вочевидь, вони їх розкрили, але не занесли це в журнал.

– Активували обидва аварійних намети і нікому не сказали?

– Гм. Справді, щось тут не так. Може, вони самі розкрилися від бурі?

– То після саморозкриття вони самі від’єдналися від марсоходів і стали рядком за двадцять метрів від них?

Венкат знову поглянув на екран.