РОЗДІЛ 19

– Дякую, тату, я…

– Але тоді ти сіла на велетенську бомбу, яка зажбурнула тебе на Марс. Я кажу буквально.

– Якщо точно, – виправила вона, – то ракета лиш вивела нас на орбіту. А на Марс нас доправили ядерні іонні двигуни.

– Оце набагато краще!

– Тату, зі мною нічого поганого не станеться. Скажи це мамі.

– А хіба воно допоможе? – сказав він. – Поки ти повернешся, вона в сотню вузлів зав’яжеться.

– Знаю, – сказала Йогансен. – Але…

– Що? Але що?

– Я не помру. Справді. Навіть якщо все піде шкереберть.

– Що ти таке говориш?

Йогансен наморщило чоло.

– Просто скажи мамі, що я не помру.

– Як? Я не розумію.

– Я не хочу розповідати як, – сказала Йогансен.

– Слухай, – сказав він, нахилившись до камери. – Я завжди поважав твої таємниці і твою незалежність. Я ніколи не пхав носа у твоє особисте життя, ніколи не намагався тебе контролювати. Тут я був зразковим, правда?

– Так.

– То дозволь мені рознюхати, що тут не так, і я обіцяю й надалі не втручатися в твої справи скільки мого віку. Що ти не договорюєш?

Вона замовкла на кілька секунд.

– Вони мають план.

– Хто?