РОЗДІЛ 19

– Ммм.

Венкат скоса подивився на Чжу Тао.

– Щось ви не дуже щасливі.

– Я чотири роки працював над «Тайян Шенем», – сказав він. – Як і сила-силенна інших дослідників, науковців та інженерів. Усі вкладали душу в будівництво, поки я вів нескінченну політичну битву за фінансування. Нарешті, ми створили прекрасний апарат. Найбільший, найміцніший непілотований апарат за всю історію. А тепер він лежить на складі. І ніколи не злетить. Державна рада не виділить коштів на ще один такий носій.

Він повернувся до Венката.

– Ми могли внести фундаментальний внесок в наукові дослідження. А тепер це просто доставка харчів. Ми пошлемо китайського тайконавта на Марс, але хіба він привезе звідти якісь наукові результати, яких не змогли б привезти інші астронавти? Ця операція – суцільна втрата для знання людства.

– Ну, – обережно сказав Венкат. – Зате це суцільний виграш для Марка Вотні.

– Ммм, – сказав Чжу Тао.

•••

– Відстань 61 метр, швидкість 2,3 метра на секунду, – сказала Йогансен.

– Жодних проблем, – сказав Мартінез, прикипівши очима до екранів. Один показував зображення з камери порту стикування «А», інший – безперервний потік даних телеметрії апарата.

Льюїс плавала позаду крісел Йогансен і Мартенеза.

По радіо долинув голос Бека.

– Є візуальний контакт.

Повністю одягнений, він стояв у шлюзі №3 (в магнітних черевиках) з відкритим зовнішнім люком. Незграбний маневровий ранець на його спині дозволив би йому вільно пересуватися в космосі, якби виникла потреба. Страхова линва була намотана на котушку на стіні шлюзу.

– Фоґелю, – сказала Льюїс у мікрофон. – Ти на місці?

Фоґель стояв у ще герметичному шлюзі №2, теж у скафандрі, але без шолома.

– Ja, на місці й готовий, – відповів він. Він мав вийти назовні, якби довелося рятувати Бека.

– Гаразд, Мартінезе, – сказала Льюїс. – Заводь.

– Так точно, командир.