РОЗДІЛ 19

– Я передам, – посміхнувся Су Бінь.

•••

– Гелено, кохана моя, – говорив Фоґель своїй дружині. – Сподіваюся, в тебе все добре?

– Так, – сказала вона. – Все гаразд. Але я сумую за тобою.

– Вибач.

– Що вже зробиш, – знизала плечима вона.

– Як там наші мавпенята?

– Діти здорові. – Вона посміхнулась. – Еліза закохалася в новенького хлопця з її класу, а Віктора взяли воротарем до шкільної команди.

– Чудово! – сказав Фоґель. – Я бачу, що ти в Центрі управління. Невже в NASA не здатні передати сигнал у Бремен?

– Вони могли б, – сказала вона. – Але їм було легше привезти мене до Г’юстона. Безкоштовна відпустка у Сполучених Штатах. Хіба можна відмовлятися?

– Дуже вправно. А як там моя матір?

– Настільки добре, наскільки можна, – сказала Гелена. – Бувають хороші дні, бувають погані. Вона мене не впізнала минулого разу, як я її навідувала. Може, це й на краще. Їй не доводиться так хвилюватися за тебе, як мені.

– Їй не стало гірше? – спитав він.

– Ні, вона десь у тому ж стані, в якому була, коли ти відлітав. Лікарі певні, що ти застанеш її, коли повернешся.

– Добре, – сказав він. – Я переживав, що то міг бути останній раз, коли я її бачив.

– Алексе, – мовила Гелена. – Ти там у безпеці?

– Наскільки це можливо, – сказав він. – Корабель в бездоганному стані, а коли ми підберемо «Тайян Шень», то отримаємо всі припаси, що знадобляться нам до кінця подорожі.

– Будь обережним.

– Буду, кохана моя, – пообіцяв Фоґель.

•••