Розділ «ВЕЖА СЛОНА»

Спостерігаючи за магом, Конан подумав, що зір його одурює. Яра, що здавався раніше велетнем, тепер насилу дотягнувся б головою до грудей юнака. Конан моргнув кілька разів і вперше за цю ніч почав сумніватися у власному розумі, А тоді раптом зрозумів, що маг зіщулюється в нього на очах, з кожною миттю зменшується в розмірах. Кімерієць вже ні з чого не дивувався, він усвідомлював, що спостерігає дію надприродних незбагненних сил. Маг швидко зменшувався, тепер він уже лежав на столі, наче: немовля, усе ще стискаючи в руках алмаз. Нарешті Яра зрозумів, що На нього чекає, схопився на ноги й відкинув камінь убік. Проте бідолаха Продовжував зменшуватись і незабаром перетворився на мініатюрного гнома, який бігав по столу, розмахуючи в безсилій люті руками, і верещав голосом, що нагадував комариний лиск. Серце Слона здіймалося над ним, подібно до пагорба. Приголомшений Конан побачив, що чарівник прикриває очі руками, ніби рятуючись від нестерпного блиску, і хитається з боку на бік, немов п’яний. Здавалось, якась невидима сила притягувала Яру до алмаза. Тричі він намагався спротивитися цій силі й утекти на іншу частину столу, але лише оббігав алмаз навкруги, наближаючись до нього з кожним разом усе ближче й ближче, потім вискнув від жаху, викинув руки вперед і щодуху помчав просто на камінь.

Нахилившись над столом, Конан побачив Яру, який насилу дерся по гладенькій грані кристала; ось він дістався до вершини й простягнув руки, закликаючи на допомогу таємничі, лише йому відомі сили, але, немов утягнутий водовертю; зник у камені, поглинений переливчастою хвилею кольорів і відтінків. Алмаз знову посвітлішав, став прозорим, і Конан побачив мага в самісінькому його центрі. Кімерієць не відривав очей від каменя, і йому здавалось, що все відбувається десь неймовірно далеко, в іншому вимірі.

Усередині кристала з’явилася зелена фігурка з головою слона й прекрасними крилами за плечима. Яра стрімголов тікав від неї, а месник мчав за ним назирці. Раптом величезний алмаз лопнув, як мильна бульбашка, і розлетівся на тисячі різнокольорових іскор. Кришка столу з чорного дерева спустіла так само, як мармурове ложе, на якому покоїлося колись тіло дивної істоти родом із Космосу, — істоти на ім’я Ягг-коша, або Яггах.

Кімерієць вибіг із кімнати й стрімголов скотився сходами вниз. Приголомшеному до глибини душі варвару й на думку не спало, що треба було тікати тим самим шляхом, яким він потрапив до вежі. Стрімкі сходи привели його до просторого помешкання в цоколі вежі. Конан зупинився на мить — це була кімната варти. Полум’я смолоскипів відбивалося в полірованих кірасах22 гвардійців, виблискували руків’я мечів. Деякі стражники сиділи за столом, схиливши на груди голови в гребенястих шоломах, інші нерухомо лежали на підлозі з ляпіс-лазурі23 серед безладно розкиданих кухлів та перекинутих бурдюків із вином. Кімерієць знав, що всі вони мертві, Яггах обіцяв і дотримав слова — варта заснула навіки, коли на неї лягла тінь величезних зелених крил. Конан недовго роздумував над тим, які чари допомогли йому вибратися з вежі, — за сріблястими дверима, розчиненими навстіж, уже займався світанок.

Кімерієць заглибився в гущу саду, а коли вранішній вітер доніс до його ніздрів підбадьорливий запах сирої землі, стрепенувся, ніби відганяючи рештки жахливого сну, і прискорив кроки. Що ж це було? Чи була вежа справді зачарована, чи все це йому тільки наснилось? Озирнувшись укотре, він побачив раптом, що струнка споруда, яка чітко вимальовувалася на тлі досвітнього пурпурного неба, хилиться до землі, а її усипана коштовним камінням верхівка розпливається в променях сонця. Почувся оглушливий тріск, і Вежа Слона розсипалася на порох.

…Те, що сталося з Кононом у Вежі Слона, мало чого його навчило: повернувшись до міста, він невдовзі зовсім забув і мага Яру, і Ягг-кошу, і все, що було пов’язане з Магією Алмаза. Проте розгульне життя злодія, що так приваблювало його спершу, поступово теж почало йому набридати…