Розділ «ЯСНО-ЧЕРВОНА ЦИТАДЕЛЬ»

Конан, варвар із Кімерії

І раптом наростаючий шум наступу перервав чистий звук труби, а тупіт сотень кінських копит заглушив брязкіт зброї армії, що розгорнулася для вирішального штурму.

Рівнина, заповнена військами загарбників, обмежувалася з півночі пасмом невисоких пагорбів, і ось тепер із їхніх схилів, немов би зі східців гігантських сходів, піною на гребені хвилі скочувалися загони легкої кінноти, вислані Страбонусом у глиб Аквилонії. Навислі над загривками коней вершники не жаліли острог, а за їхніми спинами яскравим вогнем палав у призахідному сонці сталевий вал. Ось уже й силуети коней з’явилися на горизонті, і стало зрозуміло, що це важка лицарська кіннота. Над головами воїнів, що летіли попереду, маяв прапор Аквилонії із зображенням лева.

На стінах і бастіонах фортеці люди залементували від радості. Воїни, сп’янілі від надміру почуттів, били руків’ями вищерблених мечів по щитах, а городяни — багаті купці й жебраки в лахмітті, повії в коротких червоних спідничках і знатні дами в кринолінах — усі вони як один стали на коліна і простягнули руки до неба, шепочучи слова вдячної молитви, зверненої до Мітри, і сльози радості й полегшення збігали їхніми щоками.

Страбонус і його воєначальник Арбанус вибивались із сил, намагаючись зупинити війська й повернути їх проти несподіванрго супротивника. Смагляволиций монарх крикнув, намагаючись підбадьорити й себе, і своїх офіцерів:

— Нас більше, а солдати на облогових вежах відіб’ють будь-яку вилазку з міста, якщо ті на неї зважаться! Це всього лише пойнтайнці! Граф Троцеро тішить свою лицарську гординю!

Амальрус зненацька розгублено закричав:

— Я бачу Троцеро і його капітана Просперо… Але хто це скаче поряд із ними?!

— О Іштар, допоможи нам! — прошепотів, бліднучи, Страбонус. — Це король Конан!

— Ви обидва з’їхали з глузду! — шикнув на них Тзота. — Конан давно вже перетравився в череві у Сатхи!

І раптом замовк, вирячивши очі на аквилонців, які хвиля за хвилею випліскувалися з-за пагорбів. Помилки не могло бути — він упізнав чоловіка, вбраного в чорні, інкрустовані золотом обладунки, який скакав на величезному вороному жеребці під штандартом Аквилонії.

Тзота-ланті завищав від люті, бризкаючи спіненою слиною на рідку бороду. Страбонус уперше бачив мага в такому замішанні, і це видовище налякало його більше, аніж близький ворог.

— Це чаклунство! — кричав Тзота, в шаленстві мнучи бороду. — Навіть вибравшись із підземелля, коли вже це йому вдалося, неможливо було потрапити в своє королівство, та ще й армію зібрати за такий короткий час. Це Пеліас йому допоміг, будь він проклятий! І будь проклятий я сам за те, що не вбив його тоді, коли міг це зробити!

Обидва королі злякалися ще більше, почувши ім’я чорнокнижника, якого ось уже десять років вважали мертвим, і їхній страх, здавалося, миттю передався армії — тепер уже всі впізнали вершника в чорних обладунках. Шалена лють спотворила обличчя мага, перетворивши його на сатанинську маску, коли він помітив сум’яття в рядах військ коаліції і зрозумів, що марновірний страх заволодіває душами воїнів.

— Уперед! — заволав він на всю глотку. — Ми сильніші! Роздавимо цих собак! Сьогодні увечері ми святкуватимемо перемогу на руїнах Шамара!

Простерши худі руки до небес, він вигукнув:

— О Сет! Подаруй нам перемогу, і я присягаюся, що покладу на твого жертовника п’ять сотень шамарських дівчат, спливаючих кров’ю!

Тим часом аквилонці вже спустилися з пагорбів на рівнину. За лицарями мчали кремезні вершники на міцних маленьких конячках — боссонські лучники, запальні гандерландські пікінери, — усі вони поспішали зайняти місце в бойових лавах.

Армія, набрана Конаном за кілька страшенно напружених годин, була неймовірно різношерстою. Він почав з того, що відігнав жадаючий крові натовп від пеллійських солдатів і зарахував зобов’язаних йому життям лучників і пікінерів до своєї піхоти. Одночасно з цим він надіслав услід Троцеро гінця з наказом про негайне повернення до столиці. Сформувавши таким чином ядро майбутньої армії, Конан рушив на південь, прочісуючи міста й шукаючи рекрутів. Барони приєднувалися до нього разом зі своїми дружинами й челяддю, усі чоловіки з довколишніх околиць, здатні носити зброю, не з власної волі теж поповнювали його військо. Армія вийшла строкатою й різношерстою, та мала сильний дух і надзвичайну мобільність, її основу складали дев’ятнадцять сотень важкоозброєних лицарів, в основному пойнтайнців, піхота складалася з найманців, викурених, нарешті, зі столичних казарм, пеллійців та дружинників баронів — близько п’яти тисяч лучників і чотири тисячі пікінерів.

І ось тепер ця армія розгорталася в бойовий порядок: попереду лучники, за ними пікінери, а позаду всіх шикувалася важка кавалерія.

Арбанус кинув на них з’єднані сили союзних армій, цілий океан виблискуючої сталі. Городяни, що спостерігали зі стін за підготовкою до битви, зажурилися, коли побачили, наскільки вороги перевищують за чисельністю їхніх рятівників.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Конан, варвар із Кімерії » автора Роберт Ірвін Говард на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯСНО-ЧЕРВОНА ЦИТАДЕЛЬ“ на сторінці 12. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи