Розділ «ПО ТОЙ БІК ЧОРНОЇ РІЧКИ»

— Невже Зогар Заг ловить леопардів і перетворює їх на гончих псів?

— Ні, цього леопарда він викликав із лісу.

— Якщо він може наказувати звірам, так чому ж не пошле їх усіх у гонитву за нами?

Конан якийсь час мовчав, потім стримано озвався:

— Він не може наказати будь-якому звіру. Він владний тільки над тими, хто пам’ятає Іргала Зага.

— Іргала Зага? — із хвилюванням повторив Бальт прадавнє ім’я.

Він чув його у житті разів зо три чи чотири.

— Колись йому поклонялися всі живі істоти. Це було давно, коли люди й звірі говорили однією мовою. Але люди все забули, та й звірі теж. Пам’ятають небагато хто. Люди й звірі, що пам’ятають Іргала Зага, вважаються братами і розуміють одне одного.

Бальт нічого не сказав: перед його очима постали ворота, крізь які приходили чудовиська з нетрів.

— Цивілізовані люди насміхаються, — сказав Конан. — Але жоден не пояснить, яким це чином Зогар Заг викликає з хащів удавів, тигрів, леопардів і змушує собі служити. Він навіть може сказати мені, що це брехня, якщо наважиться. Такий звичай цивілізованих людей — вони не бажають вірити в те, чого не може пояснити їхня скороспіла наука.

Народ у Тау рані був не настільки вченим, як інші аквилонці, він пам’ятав стародавні легенди і вірив їм. Тому Бальт, який бачив подібне власними очима, був упевнений, що все, сказане Конаном, — правда…

— Десь у цих місцях є стародавній гай, присвячений Іргалові Загу, — сказав Конан. — Я його не знайшов. Але гай цей пам’ятає багато звірів…

— Отже, й інші підуть нашим слідом?

— Уже пішли, — відповів спокійно Конан. — Зогар Заг не довірив би такої важливої справи одній тварині.

— Що ж нам робити? — схвильовано запитав Бальт.

Йому здавалося, що ще якась мить — і з усіх боків у нього вві пнуться кігті й ікла.

— Почекай!

Конан відвернувся, став на коліна і почав вирізати ножем на землі якийсь знак. Бальт глянув через плече і нічого не зрозумів. Якийсь дивний стогін пробіг по гілках, хоча вітру не було. Конан піднявся й похмуро подивився на свою роботу.

— Що це? — прошепотів Бальт.

Малюнок був незрозумілий і явно стародавній. Хлопець вважав, що не знає його, бо неписьменний. Та його не зміг би зрозуміти і найученіший із мужів Аквилонії.