Розділ «ПОВЗУЧА ТІНЬ»

— Але скажи, Таліс, як ти опинилася в цьому місті?

— О, я потрапила сюди ще дитиною, — відповіла вона, потягнувшись і заклавши руки за голову. — Я принцеса, ти, сподіваюсь, уже зрозумів це. Мене викрав із батьківського дому один із принців-бунтівників, він блукав світом з бандою кушитських стрільців, все шукав місце, щоб заснувати власне королівство, поки не заблукав у пустелі. Зрештою і він сам, і його люди померли від спраги. Я зобов’язана життям одному зі стрільців — він, перш ніж сконати, посадив мене на верблюжу спину. Ця славна тварина принесла мене, напівмертву, просто до брами цього міста. Потім мені розповідали, що якось уранці побачили за брамою мертвого верблюда, а поряд із ним дівчину, напівзасипану піском. Люди принесли мене в місто й відпоїли вином. Так от я і вижила. Я не знала їхньої мови, проте вони досить швидко опанували мою. Особливо старалися чоловіки. І зовсім не тому, що стигійська мова їм так сподобалася, — заради мене вони були готові кинути все, навіть свої сни.

Вона розсміялася, кинувши відвертий погляд на кімерійця.

— їхні жінки страшенно ревниві, — продовжила стигійка. — Вони, до речі, вельми вродливі, і, якби не жовтуватий відтінок шкіри та не припухлі від сну повіки, їхня врода взагалі була б досконалою. Тутешнім чоловікам подобається не стільки моя врода, скільки те, що я зовсім інша, ніж їхні жінки. Я, щоправда, теж покуштувала лотосового сну, але мені це не сподобалося, я вважаю за краще жити наяву, а не в рожевих снах, як ці жовті лунатики. Ксуталійці ласі до жінок і розуміються на них. Я б порадила тобі своєю рукою позбавити мук цю нещасну дівчину, перш ніж вони почнуть до неї залицятися. Цього їй не знести — занадто слабка. Мені не було й п’ятнадцяти років, коли я вперше взяла участь у містеріях46 на честь богині Деркето. Та де там нашим жерцям змагатися зі ксуталійцями! Тут усе життя минає в неймовірних снах і оргіях47.

— Яке безглуздя! — сплюнув презирливо кімерієць.

— Не скажи, — усміхнулася Таліс.

— Гаразд, нам пора, — підвівся Конан, — тільки час марнуємо. Ми не збираємося сидіти тут і чекати, доки прокинуться ці негідники чи з’явиться Тог. Чим довше ми тут перебуваємо, тим більше мені здається, що в пустелі набагато затишніше, ніж у цьому злощасному місті.

Натала погано говорила стигійською, але знала мову достатньо, аби зрозуміти, про що йдеться, тому вона охоче зірвалася з місця, аби, не таячи й миті, податися геть.

— Покажи нам дорогу, і ми підемо звідси, — сказав кімерієць, не зводячи очей з прекрасної Таліс. Та, добре розуміючи значення його погляду, ліниво потягнулася, немов персидська кішка.

— Ходіть за мною, — махнула вона рукою й пішла попереду. Вони йшли незнайомими залами, але, перш ніж у серце кімерійця закралася підозра, що тут щось не так, зупинилися в маленькій кімнаті зі стінами, оздобленими слоновою кісткою, і з тихим дзюркотливим фонтаном у центрі.

— Сполосни личко, люба, — звернулася Таліс до Натали. — Ти вся запилена, навіть у волоссі пісок.

У голосі стигійки прозвучало стільки знущання та зневаги, що бідна дівчина взялася рум’янцем. Та порада була слушна, ким би вона не подавалася, — сонце й пісок справді позначилися на ніжній, немов пелюстка троянди, шкірі бритунки. Натала закинула за спину своє довге світле волосся і схилилася над фонтаном.

— О Кром! — знизав плечима кімерієць. — Жінка завжди залишається жінкою! Тог не Тог, їй аби дзеркало. Та щойно ми ступимо за браму, як ти знову вся припадеш пилом! Ти даси нам щось із їжі й напоїв у дорогу? — обернувся він до Таліс.

Вона замість відповіді притиснулася до нього всім тілом.

— Навіщо тобі пустеля? — шепотіла вона гаряче. — Залитися зі мною! Ти дізнаєшся про таємниці Ксутала. Ти справжній чоловік, не рівня цим сонним мрійникам. Моє серце рветься назустріч тобі. Залишайся зі мною! Я зроблю тебе королем Ксутала!

Таліс обійняла варвара за шию. Конан подивився через плече стигійки на Наталу. Вона здивовано стежила за тим, що відбувається, широко розкривши свої блакитні очі. Кімерієць збентежено кашлянув і одним рухом могутньої руки відсунув убік чорнокосу красуню. Та здивовано звела на нього очі, метнула погляд у бік Натали і розуміюче посміхнулася.

Очі Натали метали блискавиці, губи гнівно викривлялися. Конан щось пробурчав собі під носа. Він сповідував відданість у коханні не більше від будь-кого з найманців, та в ньому все ще залишалися якісь крихти природженої соромливості. — вірного союзника Натали.

Таліс знизала плечима і раптом, ніби налякавшись чогось, відсахнулася до стіни, зачепивши плечем гобелен, що висів на ній.

— Що сталося? — запитав стривожено кімерієць. — Ти щось почула?

— Озирнися! — протягнула вона білосніжну руку, показуючи на щось за його плечима.