Розділ «Частина друга»

– Значить, у нього не чума була,- заявив Коттар.

Його квапливо запевнили, що саме чума й була.

– Та яка там чума, якщо він одужав! Ви не гірш за мене знаєте, що чума не милує.

– Взагалі воно так,- погодився Ріє. – Але якщо дуже налягати, можуть бути й несподіванки.

Коттар захихотів.

– Ну, це як сказати. Останнє вечірнє зведення чули?

Тарру, який доброзичливо поглядав на Коттара, відповів, що чув, що становище справді дуже складне, але що це, власне, доводить? Тільки те, що треба вжити крайніх заходів.

– Ет! Ви ж їх уживаєте!

– Вживаємо-то вживаємо, але хай кожен те саме робить. Коттар тупо витріщився на Тарру. А Тарру сказав, що

більшість людей сидить згорнувши руки, що пошесть – справа кожного, і кожен повинен виконати свій обов'язок. У санітарні дружини беруть усіх охочих.

– Що ж, ваша правда,- погодився Коттар,- тільки все одно намарне. Чума дужча.

– Коли все перепробуємо, тоді побачимо,- терпеливо договорив Тарру.

Під час цієї розмови Ріє сидів за столом і переписував набіло картки. А Тарру все ще дивився на рантьє, який неспокійно совався на стільці.

– Чому б вам не попрацювати з нами, пане Коттар?

Коттар з ображеною міною підхопився з стільця, взяв свого округлого капелюха.

– Це не моє діло.

І додав викличним тоном:

– А втім, мені чума якраз вигідна. То з якої б це речі я помагав людям, які з нею борються?

Тарру ляснув долонею по чолі, ніби раптом йому сяйнула істина.

– Ах так, я й забув: якби не чума, вас би заарештували.