Розділ «Частина друга»

Рамбер відійшов у куток і накрутив невеличкий патефон.

– Шо то за платівка? – спитав Тарру. – Щось знайоме.

Рамбер відповів, що то «Saint James Infirmary».

Платівка дограла до половини, коли в далечині розляглися два постріли.

– По псу або по втікачеві луплять,- зауважив Тарру.

Через хвилину патефон замовк, і зовсім поряд заревіла сирена «швидкої допомоги», звук зміцнів, просурмив під вікнами номеру, подаленів і згас.

– Занудна платівка,- мовив Рамбер. – Та ще я слухаю її сьогодні вдесяте.

– Вона вам так подобається?

– Та ні, просто іншої нема.

І додав, помовчавши:

– Кажу ж бо вам, що це означає починати все спочатку.

Він спитав у Ріє, як працюють санітарні дружини. Тепер нараховується уже п'ять дружин. Є надія сформувати ще кілька. Газетяр умостився скраєчку ліжка і підкреслено пильно почав розглядати свої нігті. Ріє придивлявся до кремезної міцної постаті Рамбера і раптом помітив, що Рамбер теж дивиться на нього.

– А знаєте, докторе,- озвався журналіст,- я багато думав про ваші дружини. І якщо я не з вами, то маю на те особливі причини. Аби не мав, думаю, я залюбки ризикнув би своєю шкурою,- адже я в Іспанії воював.

– На чиєму боці? – спитав Тарру.

– На боці переможених. Але відтоді я багато розмірковував.

– Про що? – поцікавився Тарру.

– Про відвагу. Тепер знаю, людина здатна на великі подвиги. Але якщо при цьому вона не здатна на великі почуття, її для мене не існує.

– Здається, людина здатна на все,- озвався Тарру.

– Ні, ні, вона не здатна довго страждати або довго бути щасливою. Отже, вона не здатна ні на що путнє.

Рамбер поглянув по черзі на своїх гостей і спитав: