Розділ «Частина п’ята»

— Незнайомець, котрий нічого про нас не знає, з першого погляду на цей будинок зрозуміє, що збудовано його на нечисті гроші,— зауважив Рет.— Ти ж знаєш, Скарлет,— неправедно нажите нічого доброго не дає, і наш будинок підтверджує цю істину. Тільки скоробагатько міг поставити собі таку озію.

Але Скарлет, яку розпирали гордощі й щастя, яка вже снувала плани про розкішні прийоми, коли вони облаштуються в цьому домі, тільки смикнула його пустотливо за вухо й мовила:

— Дурниці! Вигадуєш казна-що!

Тепер вона вже переконалася, що Рет полюбляє збивати з неї пиху і може зіпсувати всю насолоду, якщо прислухатись до його клинів. Якби всерйоз брати Рета, то довелося б з ним сваритись, а це її не дуже приваблювало, бо завжди в таких випадках його опинялося зверху. Отож вона по змозі не звертала уваги на Ретові слова, а коли вже й мусила вислухати, намагалася обернути їх на жарт. В усякому разі, перший час.

Упродовж медового місяця та й майже до кінця проживання в готелі «Націонали» стосунки їхні були цілком дружні. Але тільки вони перебралися до нового будинку і Скарлет почала заводити нових друзів, між ними двома почалися гострі сварки. Ненадовго щоразу, бо з Ретом інакше й не можна було, коли він лишався байдужісіньким до її запальної мови, а виждавши слушну хвилину, шпигав у найдошкульніше місце. І призвідцем колотнеч виступала саме Скарлет, а не Рет. Він лише виголошував свою недвозначну думку про Скарлет, про її поведінку, про те, як вона порядкує в домі та яких приятелів заводить. І декотрі з його тверджень були такі, що їх не можна було знехтувати або сприйняти як жарт.

Приміром, коли вона вирішила змінити вивіску «Крамниці Кеннеді» на щось більш ефектне й попросила Рета подумати над цим, той запропонував назвати її «Універсальна крамниця», запевнивши, що так буде солідніше й цілком відповідатиме широкому виборові товарів у торговельному закладі. Скарлет здалося, ніби нова назва досить приваблива, і вона вже встигла й напис замовити, коли Ешлі Вілкс ніяково пояснив їй, що це звучатиме трохи по-блюзнірському. Скарлет тоді страшенно розсердилась на Рета, а він розреготався, та й тільки.

І ще був клопіт з Мамкою. Вона як затялася зразу, так і не відступала від своєї думки, що Рет «мул у кінській збруї». Ставилась вона до нього з чемністю, але холодно. Звертаючись, завжди казала «кап’тане Батлер» і ніколи — «місте’ Рет». Вона навіть не зробила реверансу, коли Рет подарував їй червону нижню спідницю, й ні разу не одягла її. Еллу й Вейда вона тримала якомога далі від Рета, дарма що Вейд був у захваті від «дядечка Рета», та й Ретові малий явно подобався. Але замість звільнити Мамку або принаймні поставити її на місце, Рет виявляв до неї якнайбільшу повагу й був з нею гречніший, ніж з новими приятельками Скарлет. Ба навіть зі Скарлет він не був такий гречний, як з Мамкою. Він кожного разу просив у Мамки дозволу, коли возив Вейда на прогулянку, і радився з нею, яку ляльку купити Еллі. А Мамка тільки й того, що була з ним чемна.

Скарлет гадала, що Рет як господар дому мав би бути суворіший до Мамки, але він лише сміявся з її слів і казав, що Мамка якраз і є справжній господар у домі.

Раз він розлютив Скарлет, байдужісінько заявивши, що за кілька років вона опиниться в дуже прикрому становищі, коли панування республіканців у Джорджії скінчиться і демократи знову переберуть владу.

— Коли демократи матимуть більшість у законодавчих зборах і свого губернатора, це твоє вульгарне республіканське товариство виженуть звідси в три вирви, й усі вони знов підуть прислуговувати по шинках та вигрібати помийні ями, де їм і місце. А ти залишишся з носом, бо у тебе не стане приятелів ні з того, ні з того табору. Але хай собі, не мороч голови майбутнім.

Скарлет засміялася на ці слова, бо й мала підстави, адже Буллек на той час цілком певно сидів у губернаторському кріслі, в законодавчих зборах штату перебувало двадцять сім негрів, а тисячі демократів у Джорджії були позбавлені виборчого права.

— Демократи ніколи не вернуться. Вони тільки злостять янкі й віддаляють тим самим день, коли могли б вернутися до влади. Вся їхня робота — це гучні слова й нічні виправи ку-клукс-клану.

— Ні, вони вернуться. Я знаю південців. І знаю джорджіанців. Вони люди вперті й затяті. Якщо їм доведеться наново воювати, щоб вернути собі владу, вони й на це підуть. Якщо їм доведеться за прикладом янкі скуповувати негритянські голоси, і на це вони підуть. І якщо їм доведеться за прикладом янкі залучити до голосування десять тисяч покійників, то всі до одного трупи з кладовищ у Джорджії з’являться до виборчих урн. Справи неминуче зійдуть на пси під милостивим проводом нашого доброго друга Руфеса Буллека, і Джорджія неодмінно його виблює.

— Та не вживай таких вульгарних слів, Рете! — скрикнула Скарлет.— Ти говориш так, ніби я не була б рада поверненню демократів! А це ж неправда. Я б дуже зраділа, якби вони вернулися. Гадаєш, мені приємно дивитись, як усюди товчуться оці солдати, нагадуючи про той час, коли... гадаєш, мені приємно... Я ж усе-таки родом із цього штату! Мені б дуже хотілося, щоб вернулися демократи. Та вони не зможуть вернутись. Ніколи. А якби навіть вони й вернулися, чим би це зашкодило моїм новим знайомим? Гроші ж у них так і залишаться, хіба ні?

— Залишаться, якщо вони зуміють їх утримати. Але я сумніваюся, щоб кому-небудь з них вистачило грошей більш як на п’ять років, коли вони так їх тринькають. Легко прийшло — легко й піде. Ці гроші не дали їм нічого доброго. Так само, як і мої гроші тобі. Вони ж не перетворили тебе на конячку, моя чарівна мулице, правда?

Сварка, що виникла після цих його слів, тривала більше тижня. Скарлет чотири дні супилася, мовчазністю своєю натякаючи, що йому треба вибачитись, а далі Рет узяв і поїхав до Нового Орлеана, забравши з собою, попри Мамчині протести, Вейда, і пробув там, допоки роздратування Скарлет уляглося. Однак гіркота, що вона не змогла його упокорити, так і лишилася у неї в душі.

Коли Рет повернувся з Нового Орлеана, холодний і незворушний, Скарлет як могла приборкала в собі злість, закинувши її на задвірки пам’яті,— мовляв, «подумаю про це колись опісля». Їй неохота була зараз сушити собі голову чимось неприємним. Усю по вінця її переповнювала радість першого прийому, який вона збиралася влаштувати в новому будинку. Це мав бути пишний бенкет аж до ранку, пальмами у діжках, з оркестром, із запнутими полотном верандами, з такою вечерею, що на саму думку про неї набігала слинка в роті. Запросити на цей прийом Скарлет хотіла всіх своїх знайомих в Атланті — як давніх, так і нових, тих чарівних людей, з якими вона заприязнилася, її обернувшись із весільної подорожі. Збуджена приготуваннями до прийому, вона трохи забула про ущипливі Ретові зауваги і почувала себе щасливою — такою щасливою, як ще ніколи за кілька останніх років.

Це ж така втіха бути багатою! Приймати гостей і не рахуватися з кожним центом! Купувати найдорожчі меблі, вбрання, харчі й ніколи не думати про рахунки! Як чудово було мати змогу посилати чеки на чималу суму обом тітонькам, Полін і Юлейлії, до Чарлстона, а Віллові до Тари! Ой, і які ж дурні заздрісники ті, що твердять, ніби гроші — це не все! І як глибоко помиляється Рет, коли каже, що гроші не дали їй ніякої користі!

Картки з запрошеннями Скарлет розіслала всім своїм друзям та знайомим, давнім і новим, навіть тим, яких не любила. Не проминула навіть місіс Меррівезер, що повелася просто негречно, коли завітала до Скарлет у готель «Національ», або місіс Елсінг, що взагалі ставилась до неї вкрай холодно. Запросила вона й місіс Мід та місіс Вайтінг, хоч вони й недолюблювали її і цим запрошенням, очевидячки, були поставлені в скрутне становище, бо не мали відповідних туалетів для такого розкішного прийому. Ці вхідчини у домі Скарлет, або «посиденьки», як тоді повелося називати подібні вечірні розваги, щось проміжне між вечірками й балами, були найпишнішим світським зібранням за весь час існування Атланти.

Того вечора дім і завішаний полотнами кружганок заповнили гості, що пили її пунш із шампанського, споживали її пиріжки й устриці під соусом, танцювали під звуки оркестру, старанно заслоненого шерегом пальм та фікусів. Але не було серед них тих, кого Рет іменував «старою гвардією», окрім Мелані й Ешлі, тітоньки Туп та дядечка Генрі, подружжя Мідів та дідка Меррівезера.