Розділ «Частина п’ята»

«Бідолаха, він так пережив через Скарлет»,— подумала вона і, спромігшись на усмішку, промовила:

— Та сідайте ж, капітане Батлер.

Він важко опустився у крісло й став дивитись, як вона знов узялася церувати шкарпетки.

— Міс Меллі, я прийшов просити у вас великої послуги і,— він усміхнувся й опустив кутики уст,— співучасті в одному ошуканстві, на яке вас навряд чи вдасться намовити.

— В одному... ошуканстві?

— Атож. Справді, я прийшов до вас із чисто діловою розмовою.

— Он як? Тоді вам краще поговорити з містером Вілксом. Я геть нетямуща для ділових розмов. Мені бракує такої кмітливості, як у Скарлет.

— Боюся, що у Скарлет занадто багато цієї кмітливості — навіть собі на шкоду,— відказав він,— і саме тому я й звертаюся до вас. Ви знаєте, як... тяжко вона хворіла. Коли вона повернеться з Тари, то неодмінно знову кинеться в цю веремію зі своєю крамницею і тартаками, яким я щиро бажаю котроїсь ночі любісінько піти з димом. Я боюся за її здоров’я, міс Меллі.

— Так, вона й справді забагато взяла на свої плечі. Ви повинні вплинути на неї, нехай кине це все й подбає про себе.

Рет засміявся.

— Ви ж знаєте, яка Скарлет затята. З нею дарма й змагатися. Вона просто як свавільна дитина. Не дозволяє, щоб я допомагав їй... та й нікому іншому не дозволяє. Я вмовляв її продати свої тартаки, але вона не хоче. Ось тепер, міс Меллі, я й перейду до тієї справи, заради якої завітав до вас. Я знаю, що Скарлет коли й продасть свої півтора тартаки, то тільки містерові Вілксу й більш нікому, і я б хотів, щоб він відкупив їх в неї.

— Ох лишенько! Та це було б чудово, але...— Мелані не докінчила й закусила губу. Не могла ж вона обговорювати грошові питання з чужим чоловіком. Якось так виходило, що хоч Ешлі щось там і заробляв на тартаку, у них вічно була скрута з грішми. Її непокоїло, що вони так мало заощаджують. І хтозна, куди ті гроші спливали. На домашнє господарство вистачало тих грошей, що одержував Ешлі, але тільки-но виникала якась непередбачена потреба, вони ледве стягували кінці з кінцями. Звичайно, чимало йшло на сплату лікарських рахунків, а тоді ще ті книжки й меблі, що Ешлі замовив у Нью-Йорку, багато поглинули. І крім того, вони годували й одягали всіх бездомних, що ночували в них у підвалі. Та й колишнім конфедератам Ешлі ніколи не міг відмовити в позичці. І...

— Міс Меллі, я позичу вам для цього гроші,— сказав Рет.

— Це так мило з вашого боку, але ж ми повік не зможемо розрахуватись!

— А мені й не треба, щоб ви розраховувались. Не сердьтеся на мене, міс Меллі! Вислухайте, будь ласка, що я скажу. Мене цілком задовольнить, коли Скарлет перестане виснажувати себе щоденними поїздками на ці тартаки. Досить буде з неї крамниці для своєї мороки й задоволення... Ви мене розумієте?

— Н-ну... так,— відповіла Мелані не дуже впевнено.

— Ви хочете придбати поні для свого хлопчика? І послати його на науку до університету, й саме до Гарварду, і у велике турне до Європи?

— О, ще й як хочу! — скрикнула Мелані, прояснівши лицем, як завжди, коли згадували про Бо.— Я хочу, щоб він усе мав, але... тепер усі такі зубожені, що...

— Містер Вілкс з часом зможе заробити добрі гроші на цих тартаках,— сказав Рет.— І мені буде приємно, коли Бо матиме все те, чого заслуговує.

— Ой, капітане Батлер, ви такий хитрун! — вигукнула вона, усміхаючись.— Апелюєте до материнської гордості! Я читаю ваші думки, як розгорнуту книжку.