Розділ «Частина четверта»

— Ви не можете мені сказати? — Він якось незвично ніжно взяв її долоню.— Вас і щось інше доймає, а не тільки те, що не стало бідного Френка? Вам потрібно грошей?

— Грошей? Боже мій, ні! Ой Рете, мені так страшно!

— Не прикидайтеся боягузкою, Скарлет,— вам ніколи в житті не було страшно.

— Але тепер мені страшно, Рете.

Слова проривались їй на уста швидше, ніж вона їх вимовляла. Ретові вона може сказати. Йому можна сказати все. Він сам стільки всякого наколобродив, що, певне, не буде надто суворим до неї. Як приємно знати когось такого, хто недобрий і безчесний, хто звик ошукувати і брехати, коли весь світ переповнений людьми, які не збрешуть, навіть рятуючи власне життя, які радше помруть з голоду, ніж допустяться безчестя!

— Я боюся, що, померши, піду прямісінько до пекла.

Якби він засміявся з неї, вона померла б тут-таки на місці. Але він і не посміхнувся.

— Здоров’я у вас нівроку добре... а щодо пекла, то хтозна, чи взагалі воно існує.

— Ні, пекло існує, Рете! Ви знаєте, що існує!

— Звісно, існує, але саме тут, на землі. А не після смерті. Після смерті немає вже нічого, Скарлет. Пекло своє ви переживаєте зараз.

— Ой Рете, це ж блюзнірство!

— Але дуже втішливе. Скажіть-но мені, а чому ви маєте опинитися в пеклі?

Тепер уже він трохи кпив з неї, що видно було з поблиску його очей, та вона на це не зважала. Руки його були такі теплі й дужі, такий приємний був їхній стиск!

— Рете, я не мала права виходити за Френка. Це моя провина. Він був наречений Сьюлін, він її любив, а не мене. Але я набрехала йому, я сказала, ніби вона збирається одружитися з Тоні Фонтейном. Ох, як я могла так повестися?

— А, то он воно як вийшло? Тож-бо я дивувався.

— І через мене він став дуже нещасним. Я змушувала його робити всякі такі речі, яких він зовсім не хотів, як-от стягувати з людей борги, коли вони насправді не мали чим розрахуватись. І йому дуже прикро було, коли я стала заправляти тартаками, і збудувала салун, і підрядила в’язнів. Від сорому він не міг голови підвести. Тож виходить, це я його вбила. Так, Рете, я! Я не знала, що він входить до клану. Я й не уявляла, що йому стало на це духу. Але ж я мусила б знати. Тож це я вбила його.

— «Чи змиє весь Нептунів океан безвинну кров з цих рук?» [19]

— Що таке?

— Та нічого. Кажіть далі.

— Далі? Це вже все. І хіба цього мало? Я вийшла за нього заміж, я зробила його нещасним, я вбила його. Ох, Боже мій! Не розумію, як я могла так повестися. Я збрехала йому, щоб вийти за нього заміж. Тоді все це здавалося мені цілком нормальним, а тепер я бачу, як дуже я завинила. Мені, Рете, навіть здається, що то і не я все те зробила. То було так негідно, хоч насправді я не така вже й погана. Виховувано ж мене зовсім інакше. Моя мама...— Скарлет урвала мову й проковтнула грудку, що підступила до горла. Цілий день вона силкувалася не думати про матір, але зараз уже не могла відігнати від себе її образ.