Розділ «Частина третя»

— Щось мені здається, ви прибріхуєте,— сказала Мелані з легеньким усміхом — Скарлет уперше відчула в її голосі ледь помітну грайливу нотку при звертанні до чужого чоловіка.— Хіба не правда?

— Та правда, що там казати,— погодився одноокий сміючись і плескаючи себе по коліну.

— Якби ви перейшли до вітальні, я заспівала б вам дещо з різдвяних колядок,— промовила Мелані, щоб змінити тему розмови.— Фортеп’яно — єдина річ, яку янкі не змогли забрати з собою. Воно дуже розладнане, як ти гадаєш, Сьюлін?

— Страшенно! — відповіла та, радісно всміхаючись до Френка.

Але коли всі рушили до дверей, Френк, що йшов останнім, смикнув Скарлет за рукав.

— Можна сказати вам кілька слів наодинці?

На якусь моторошну мить Скарлет вжахнулася, що це ж він питатиме про худобу, і вирішила будь-що відбрехатись.

Коли вони залишилися вдвох біля коминка, вдавана бадьорість зникла з обличчя Френка, і Скарлет побачила перед собою зовсім літню людину. Лице його було сухе й сіре, мов листя, гнане осіннім вітром через галявину, руді баки порідшали й припали сивиною. Перше ніж заговорити, він заклопотано поторгав їх і кілька разів кахикнув, аж Скарлет уже почала дратуватися.

— Мене дуже вразила новина про вашу маму, міс Скарлет.

— Не треба про це, я вас прошу.

— А ваш тато... Це у нього від того самого часу?

— Так... Він... Він не зовсім при собі, як ви бачите.

— Він усією душею прихиливсь до неї, це правда.

— Ой, містере Кеннеді, будь ласка, облишмо цю тему..

— Ви вже даруйте, міс Скарлет.— Він розгублено переступив з ноги на ногу.— Розумієте, я мав на думці перебалакати з вашим татом в одній справі, а тепер бачу, що це таки неможливо.

— Може, я зможу стати вам у пригоді, містере Кеннеді? Ви ж бачите — тепер я старша в родині.

— Тут така річ...— почав Френк і знов розгублено поторгав баки.— Як правду казати... Одне слово, міс Скарлет, я збирався попросити у нього руки міс Сьюлін.

— Ви хочете мені сказати,— скрикнула Скарлет, вдаючи неабиякий подив,— що досі ще не говорили з татом про Сьюлін? Хоч залицяєтеся до неї вже не один рік?

Френк почервонів і ніяково всміхнувся, ставши схожим на сором’язливого й несміливого підлітка.

— Та, розумієте... Я не був певен, як вона до цього поставиться. Я ж набагато старший за неї, а в Тарі у вас... завжди було повно вродливих юнаків...