Розділ «Частина третя»

— Моя!

— Не смійте її брати! — хутко заявила Скарлет, і собі простягаючи руку до шаблі.

— Не сміти? А то б чому? — озвався солдатик, що тримав шаблю, і зухвало вишкірився до Скарлет.— Ще й як посмію! Це заколотницька зброя!

— Неправда. Ця шабля з мексиканської війни. Не смійте її забирати. Вона належить моєму синові. Це шабля його діда. О капітане! — звернулась вона до сержанта.— Будь ласка, накажіть йому, щоб вернув мені шаблю!

Сержант, улещений підвищенням у званні, ступнув наперед.

— Ану-но покажи шаблю, Бабе,— сказав він.

Солдатик неохоче простяг її сержантові, зауваживши:

— Вона з золотим руків’ям.

Сержант крутнув шаблю в руці і, коли сонце зблиснуло на ефесі, прочитав вигравіюваний там напис:

— «Полковникові Вільяму Р. Гамільтону. Від офіцерів полку. На знак відваги. Буена-Віста. 1847-й». Он як, пані,— обернувся він до Скарлет.— Я сам воював під Буена-Вістою.

— Справді? — холодно озвалась вона.

— Атож. Гарячі там були побоїща, мушу вам сказати. У цій війні я не бачив таких, як у тамтій бували. Отже, ця шаблюка дісталась малюкові від діда?

— Так.

— Що ж, хай вона йому й лишається,— вирік сержант, удовольнившись тими коштовностями та дрібничками, які вже встиг загорнути в хустинку.

— Але ж руків’я у неї з щирого золота,— не відступався солдатик.

— Ми залишимо господині цю шаблю на згадку про нас,— осміхнувся сержант.

Скарлет узяла шаблю, навіть не сказавши «Дякую». Чого вона дякуватиме цим злодюгам, коли вони вертають те, що їй і належить? Вона притискала шаблю до грудей, а недоросток-кавалерист і далі змагався й сперечався з сержантом.

— Ну, я ще дамся в пам’ятку цим клятим заколотникам, присяйбі! — вигукнув солдат, коли у сержанта урвався терпець і він наказав підлеглому заткнути пельку й ушитися к бісу. Недоросток подався на дальші пошуки в тильні кімнати, а Скарлет полегшено зітхнула. Про те, щоб спали ти будинок, вони й словам не згадали. І не сказали їй забиратися звідси, поки дім не підпалили. Тож може... може... Солдати почали збиратися в холі — одні верталися з другого поверху, інші з двору.

— Ну що там? поцікавився сержант у цих останніх.

— Одна свиня й кілька курей та качок.