Розділ 5

— По-третє, — відповів він зморено, — ліміт чудес на цей місяць вичерпано зустріччю баби з Кернів із її загубленим чоловіком.

***

— Там! — цирульник показав палаючі точечки бівачних вогнів. — Там є форт Армерія, а нині — форпост темерійських військ, сконцентрованих під Майєною.

— Там відьмака й Любистка стережуть? — Мільва стала на стременах. — Ха, тоді кепсько… Там юрма збройного люду мусить бути, та й сторожа навколо. Непросто буде тудой прокрастися.

— Нам не доведеться, — відповів Регіс, злазячи з Пегаса.

Мерин форкнув протягло, відвернув голову, явно незадоволений трав’яним запахом цирульника, що ліз йому у ніздрі.

— Нам не доведеться підкрадатися, — повторив. — Я сам те зроблю. Ви зачекайте із кіньми там, де блищить річка, бачите? Нижче найяскравішої із зірок Семи Кіз. Там Хотлі впадає до Іни. Як витягну відьмака з халепи, направлю його у той бік. Там зустрінемося.

— Велика самовпевненість, — пробурмотів Кагір до Мільви, коли вони, зійшовши з коней, опинилися достатньо близько. — Сам, без нічиєї допомоги стане витягати з халепи, чула? Хто він такий?

— Насправді нє знаю, — відповіла тихо Мільва. — Але щодо витягування, то я йому вірю. Вчора він на моїх очах голою рукою витягнув розжарену підкову з вугілля…

— Чародій?

— Ні, — заперечив з-за Пегаса Регіс, виказуючи свій неймовірно тонкий слух. — Чи то, зрештою, так важливо хто? Я ж у тебе також не питаю особисті дані?

— Я Кагір Мавр Диффрин еп Келлах.

— Дякую і сповнений здивування, — у голосі цирульника забриніла тоненька нотка знущання. — Майже не чути нільфгардського акценту в нільфгардському прізвищі.

— Я не…

— Досить! — відрізала Мільва. — Нє час сперечатися і вовтузитися. Регісе, відьмак чекає на порятунок.

— Не опівночі, — холодно сказав цирульник, дивлячись на місяць. — Тож ми маємо час на розмову. Хто ця людина, Мільво?

— Ця людина, — лучниця, трохи розгнівана, підтримала Кагіра, — врятувала мене від злої пригоди. Ця людина скаже відьмаку, коли його зустріне, шо він має прямувати в інший бік. Цірі немає у Нільфгарді.

— І справді одкровення, — голос цирульника полагіднішав. — А яке цьому джерело, шановний Кагіре, сине Келлаха?

— Це інша історія.

***