Розділ 5

— Повертайтеся додому, — почав він без вступу, коли вони підійшли, мокрі, смердячи рибою. — На північ, у напрямку Магакама. Далі я їду сам.

— Що?

— Розходяться наші дороги, Любистку. Досить цеї забави. Ти повертаєшся додому писати вірші. Мільва проведе тебе через ліси… В чому справа?

— Нє в чому. — Мільва різким рухом відкинула волосся за спину. — Нє в чому. Кажи, відьмаче. Цікаво мні, шо скажеш.

— Не маю я вже нічого, щоб казати. Їду на південь, на той берег Яруги. Через нільфгардські території. Це небезпечний і далекий шлях. Я вже не можу зволікати. Тому їду сам.

— Позбувшись незручного багажу, — кивнув Любисток. — Тюків на нозі, що затримує марш і створює клопоти. Іншими словами — мене.

— І мене, — додала Мільва, дивлячись убік.

— Послухайте, — сказав Ґеральт, уже значно спокійніше. — То моя власна, особиста справа. Те все вас не стосується. Я не хочу, аби ви ризикували шиєю за щось, що стосується виключно мене.

— Це стосується виключно тебе, — повільно повторив Любисток. — Ніхто тобі не потрібний. Товариство тобі заважає і затримує марш. Ти не очікуєш допомоги ні від кого й сам не маєш наміру ні на кого оглядатися. Бо ти любиш самотність. Чи, може, я ще щось забув?

— Авжеж, — гнівно відповів Ґеральт. — Ти забув змінити свою порожню довбешку на таку, в якій знайшовся б мозок. Якби та стріла пішла на палець праворуч, ідіоте, зараз круки длубали б тобі очі. Ти поет, маєш уяву, то спробуй уявити собі таку картинку. Повторюю: ви повертаєтеся на північ, я прямую у протилежному напрямку. Сам.

— Та їдь, — Мільва встала пружньо. — Може, думаєш, я тебе просити стану? Дідько із тобою, відьмаче. Ходімо, Любистку, зварганимо якогось їдла. Голод мене ссе, а як його оце слухаю, так і млості нападають.

Ґеральт відвернувся. Дивився на зеленооких бакланів, що сушили крила на гілках обісраного дерева. Раптом почув гострий запах трав і люто вилаявся.

— Ти випробовуєш моє терпіння, Регісе.

Вампір, який з’явився невідомо коли й звідки, не перейнявся, усівся поруч.

— Мушу змінити поету пов’язку, — сказав спокійно.

— То йди до нього. Від мене тримайся подалі.

Регіс зітхнув, аж ніяк не маючи наміру йти.

— Я слухав твою розмову із Любистком і лучницею, — сказав не без іронії у голосі. — Треба визнати, ти маєш справжній талант прихиляти до себе людей. Хоча б і цілий свт, здається, стане проти тебе. Ти все одно не станеш сприймати тих, хто захоче тобі допомогти, товаришів і союзників.

— Світ перевернувся. Вампір стане мене вчити, як мені поводитися із людьми. Що ти знаєш про людей, Регісе? Єдина річ, яку ти знаєш, то смак їхньої крові. Зараза, я що, почав із тобою розмовляти?

— Світ перевернувся, — визнав вампір цілком серйозно. — Почав. Тож, може, захочеш іще й вислухати пораду?