Розділ 5

— І наскільки далеко я маю від’їхати? — повільно запитав Регіс. — Ти ж відьмак. Ти знаєш про мене. Коли ти вже упораєшся зі своїми проблемами, коли вирішиш те, що маєш вирішити, ти напевне повернешся у ці краї. Ти знаєш, де я мешкаю, де я буваю, чим займаюся. Станеш мене вистежувати?

— Не виключаю. Якщо буде нагорода. Я відьмак.

— Зичу тобі успіху, — Регіс зав’язав торбу, розсупонив плащ. — Бувай. Ах, ще одне. Наскільки високою мала б бути нагорода за мою голову, аби ти захотів тим зайнятися? У скільки мене оцінюєш?

— Холерно високо.

— Ти лоскочеш моє самолюбство. А конкретно?

— На хєр звідси, Регісе.

— Авжеж. Але спочатку оціни мене. Прошу.

— За звичайного вампіра я брав ціну, рівнозначну хорошому верховому під сідлом. Але ж ти — не звичайний.

— Скільки?

— Сумніваюся, — голос відьмака був льодяним. — Сумніваюся, що хоч у когось стільки буде.

— Розумію і дякую. — Вампір усміхнувся, цього разу показуючи зуби. На той вид Мільва й Кагір відступили, а Любисток стримав крик переляку.

— Бувайте. Успіху.

— Бувай, Регісе. Навзаєм.

Еміель Регіс Рогеллек Терзіфф-Годфруа тріпнув плащем, розмашисто запахнув його і зник. Просто зник.

***

— Тепер, — Ґеральт розвернувся, все ще із оголеним мечем у руці, — час на тебе, нільфгардцю…

— Нє, — гнівно урвала Мільва. — Те мені вже ось де! На коней — змиваємося звідси! Річка крики несе, обернутися нє встигнемо, як хтось нам на зашийок сяде!

— Я не поїду в його товаристві.

— То їдь сам! — крикнула вона, розлючена не на жарт. — В інший бік! Ось вже де в мене оті твої витребеньки, відьмаче! Регіса ти прогнав, хоча той життя тобі врятував, але це твоя справа. Але Кагір врятував мене, тож він друг мені! Як він тобі ворог, то повертайся до Армерії, ніхто не тримає! Там твої приятелі вже під шибеницею чекають!

— Не кричи.