Розділ «Артур Кларк 2001: Космічна одіссея»

Коли лід зійшов, то забрав із собою чимало ранніх видів, серед них і австралопітеків. Але вони, на відміну від багатьох інших, залишили по собі нащадків, австралопітеки не вимерли, вони трансформувалися. Знаряддя праці переробили своїх винахідників.

Від застосування палиць і кременю руки людиноподібних стали далеко вправнішими за будь-що у тваринному світі, а це надало їм змогу робити кращі інструменти, а кращі інструменти, своєю чергою, удосконалювали їхні кінцівки й мозок. Так відбувався прискорений, чітко скерований процес, у результаті якого постала Людина.

Перші справжні люди мали інструменти й зброю не набагато досконаліші, ніж їхні предки за мільйон років до них, але вони вміли вправніше послуговуватися ними. Десь посеред тих темних віків люди вигадали найпотрібніший інструмент у світі, якого, одначе, не можна ні побачити, ані торкнутися. Вони навчилися говорити й виграли першу велику битву з Часом. Тепер знання одного покоління передавались іншому, і кожна епоха починалася там, де зупинилася попередня.

На відміну від тварин, які знали лише сучасність, Людина здобула минуле й через нього почала торувати шлях до майбуття.

Ще люди навчилися користатися з сил природи. Приборкавши вогонь, наші предки розпочали розвиток технологій і назавжди покинули свою первісну колиску серед тваринного світу. На зміну каменю прийшла бронза, а відтак залізо. Полювання доповнилося вирощуванням. Плем’я перетворилося на село, а село на місто. Мова почала увічнюватися завдяки позначкам на камені, глині й папірусі. Людина вигадала філософію та релігію. Вона необачно заселила небо богами.

Тіло людини ставало дедалі слабшим і менш захищеним, натомість засоби нападу ставали дедалі страшнішими. З каменю, бронзи, заліза й сталі людина створила повний арсенал усього, що могло різати та колоти, і досить рано навчилась уражати свої жертви на відстані. Спис, лук, рушниця й, нарешті, керована ракета — зброя далекого діапазону дії та джерело необмеженої влади.

Без цієї зброї, дарма що часто-густо її застосовували проти до себе подібних, Людина ніколи б не завоювала світу. У зброю людина вклала серце й душу, і протягом віків зброя вірно служила своїм творцям.

Але відтепер з появою зброї, хай скільки людство існуватиме, воно завжди мусить жити в позиченому часі.

Частина 2

MAT-1

Розділ 7

Спеціальний рейс

Не має значення, укотре ви покидаєте Землю, казав собі доктор Гейвуд Флойд, ви ніколи не перестанете хвилюватися перед відльотом. Він був раз на Марсі, тричі на Місяці й на різноманітних космічних станціях так часто, що вже й збився з ліку. Але з наближенням миті старту він усвідомлював дедалі більшу напругу, зачудування та трепет, а також — так — хвилювання, яке ставило його на один рівень із будь-яким сухопутним щуром, що очікує свого першого космічного хрещення.

Реактивний літак, який доправив доктора Флойда сюди з Вашингтона після термінової нічної зустрічі з Президентом, тепер знижувався над, мабуть, найвідомішим, але й досі найбільш грандіозним краєвидом у світі. Пам’ятники двом першим генераціям Підкорення Космосу простягалися на двадцять миль на південь від узбережжя Флориди, окреслені червоними миготливими вогниками, стояли корпуси «Сатурнів» і «Нептунів», які прокладали людству стежку до інших планет. Ці космічні кораблі зараз уже належали історії. На обрії у світлі прожекторів купалася срібна вежа — останній «Сатурн V», уже двадцять років національний пам’ятник і місце паломництва для туристів. Недалеко на тлі неба бовваніла рукотворна гора, неймовірний гігант — Корпус Ракетобудування. Ця будівля досі вважалася за найвищу споруду на Землі.

Проте все це належало вже минулому, а доктор Флойд летів у майбутнє. Коли літак почав приземлятися, він міг бачити під собою лабіринт будівель, потім велетенську злітну смугу, а через Флоридську рівнину широким чорним шрамом простягалася гігантська пускова доріжка. Наприкінці цієї доріжки, оточений транспортними засобами, залитий світлом, стояв космічний корабель, що готувався злетіти до зірок. Через обман зору, викликаний несподіваною зміною швидкості й висоти, докторові Флойду раптом здалося, що він дивиться вниз на маленького сріблястого метелика, спійманого в промінь ліхтаря.

Потім дрібні метушливі фігурки внизу на землі повернули йому справжнє уявлення про розміри космічного корабля, відстань між вузькими V-подібними крилами якого була щось до шістдесяти метрів. «І цей неймовірний гігант, — недовірливо, але й не без гордості подумав собі Флойд, — чекає на мене». Наскільки він знав, це було вперше, щоб усю місію підготовлювали заради доставки однієї-єдиної людини на Місяць.

Попри те що зараз була друга година ночі, група репортерів та операторів перехопила його на освітленому шляху до космічного корабля «Оріон III». Кількох із них він знав особисто, для нього як Голови Національної ради астронавтики прес-конференції являли собою частину повсякденного життя. Утім, зараз не місце й не час для інтерв’ю, та й сказати він їм нічого не може, але дуже важливо не образити панів медійників.

— Докторе Флойд! Я Джим Фостер із «Ассошіейтід ньюз». Скажіть кілька слів про мету вашого польоту?

— На жаль, без коментарів.

— Але ви справді зустрічалися з Президентом сьогодні вночі? — спитав знайомий голос.