Розділ «Артур Кларк 2001: Космічна одіссея»

— Френку, Френку! Ти мене чуєш? Махни рукою, якщо мене чуєш. Можливо, мікрофон зламався… Махни рукою!

І тут, ніби у відповідь на його прохання, Пул махнув руками.

На мить Боумен відчув, як йому на голові волосся стає дибки. Слова, які він збирався вимовити, завмерли на його розкритих вустах. Він знав, що його друг не може бути живий, і ось він махнув…

Надія і страх відступили, змінившись холодною логікою. Просто капсула, прискорюючись, струснула причеплений до неї ззаду вантаж. Жест Пула був копією жесту капітана Агава, труп якого, прив’язаний до білого кита, покликав екіпаж «Пекода» в могилу.

Через п’ять хвилин капсула і її супутник зникли серед зірок. Дуже довго Девід Боумен дивився в порожнечу, що пролягала на мільйони миль до мети, якої, тепер він був упевнений, ніколи не досягне. Тільки одна думка пульсувала в його мозку.

Френк Пул — перша людина, яка дістанеться Сатурна.

Розділ 26

Розмова з Еалом

На борту «Діскавері» нічого не змінилося. Усі системи досі функціонували нормально, центрифуга повільно оберталася по своїй осі, генеруючи штучну силу тяжіння, люди в стані гібернації без снів спали у своїх капсулах, корабель прямував до мети, від якої нічого не могло його відвернути, крім випадкового зіткнення з астероїдом. І справді, кілька астероїдів кружляли тут, далеко від орбіти Юпітера.

Боумен не пам’ятав, як дійшов від контрольної панелі до центрифуги. Тепер із подивом він усвідомив, що сидить у маленькому коридорчику, а тюбик із напіввипитою кавою досі в його руці. Астронавт, як людина, яка прокинулася від тривалого кошмару, почав повільно розуміти, де він є і що з ним.

Прямо навпроти нього — камера спостереження, такі камери були передбачені на усіх стратегічно важливих пунктах корабля, з їх допомогою Еал візуально контролював машину. Боумен глянув на камеру, немов ніколи не помічав її раніше, потім він звівся на ноги й попрямував до неї.

Його рух, напевно, помітив Еал, і щось клацнуло в тому незбагненному розумі, який зараз керував судном. Еал раптом заговорив:

— Шкода Френка, чи не так?

— Так, — відповів Боумен після довгої паузи. — Шкода.

— Напевно, ти дуже сумуєш?

— А ти як гадаєш?

Еал, як на комп’ютер, думав дуже довго, минуло аж п’ять секунд, поки він відповів:

— Френк був прекрасним членом команди.

Відчувши каву в своїй руці, Боумен зробив повільний ковток. Проте змовчав: він був настільки збентежений, що просто не знав, що сказати, чи радше, що сказати, щоб не погіршити ситуацію, якщо це ще можливо.

Чи це нещасний випадок, спричинений пошкодженням системи управління капсулою? Чи мимовільна помилка Еала? Той не давав жодних пояснень, а Боумен боявся їх вимагати, бо не знав, яку реакцію це може спровокувати.