Розділ «Артур Кларк 2001: Космічна одіссея»

— Доброго ранку, — відповів Боумен. — Як справи?

Пул налив собі кави:

— Усе добре. Чому ти прокинувся так рано?

— Гаразд. Що таке?

На цей час вони помічали будь-які незначні зміни в розкладі один одного. Будь-яке відхилення від щоденного розпорядку насторожувало.

— Ну, як сказати, — відповів Пул. — Центр керування польотами щойно нас ощасливив, — він стишив голос, мов лікар, який мусить обговорювати хворобу в присутності хворого. — Маємо на борту невеликий випадок іпохондрії.

Можливо, Боумен іще не повністю прокинувся, тому в нього пішло кілька секунд на те, щоб уторопати, про що саме йдеться. Потім він мовив:

— Зрозуміло. Що ще вони сказали?

— Що немає причини хвилюватися. Повторили двічі, тому якось не віриться. Вони збираються передати керування Землі, доки перевірять усі програми.

Звісно, вони обидва знали, що Еал чує кожне слово, але не вважали за потрібне нічого приховувати. Еал — їхній колега, і вони не хотіли його ображати зайвою таємничістю. Та й нині обговорювати цю тему наодинці начебто не було нагальної потреби.

Боумен мовчки поснідав, а Пул автоматично грався порожнім контейнером від кави. Вони обидва непокоїлися, але воліли не обговорювати своїх почуттів.

Астронавти не могли нічого вдіяти, лише чекали наказів із Центру керування польотами й гадали, чи порушить Еал цю тему сам. Хай що трапилось, атмосфера на кораблі якось невловимо змінилася. У повітрі відчувалася напруга, прикре усвідомлення того, що вперше за увесь цей час щось може піти не так. «Діскавері» перестав бути щасливим кораблем.

Розділ 24

Зламана схема

Тепер усі думки, які Еал висловлював, мовити б, від себе, було помітно. Звичайні, автоматичні повідомлення чи відповіді на запитання, які йому ставили, він видавав одразу, але, коли комп’ютер висловлював власну думку, цьому передувала коротка затримка, наче він хотів прочистити своє електронне горло. Таку рису він набув протягом кількох останніх тижнів, пізніше, якщо паузи почнуть дратувати, вони зможуть якось це виправити. Але зараз такі перестороги були навіть корисними, бо готували аудиторію до якихось неочікуваних вибриків комп’ютера.

Пул спав, а Боумен читав біля контрольної панелі управління кораблем, аж Еал раптом проголосив:

— Е, Дейве, маю для тебе повідомлення.

— Що там?

— У нас знову проблеми з блоком АЕ-35. Мої пристрої передбачають, він може вийти з ладу протягом наступних двадцяти чотирьох годин.

Боумен відклав книжку й замислено подивився на монітор. Він, звичайно, знав, що Еала тут немає, хоч що це означає. Якщо особистість комп’ютера й існує десь у просторі, то вона біля центральної осі каруселі в герметичній кімнаті, де розмістився лабіринт переплетінь блоків пам’яті та обчислювальних мереж. Проте була напівавтоматична потреба дивитися в об’єктив головної консолі на контрольній панелі, коли звертаєшся до Еала, немов заглядаючи йому у вічі. Будь-яке інше ставлення здавалося виявом неповаги до колеги.