Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— То що ти казав?

— Я ішов повз місце для куріння на стадіон, щоб там пообідати, — сказав Арні. — Реппертон там курив зі своїми друзями. Він підійшов, вибив мені з руки пакет з обідом і наступив на нього. Потоптався й розчавив. — Арні неначе хотів ще щось сказати, боровся з собою, та потім проковтнув. — З цього й почалася бійка.

Але просто так це залишати я не збирався. За звичайних обставин я не ябеда, не стукач, але Реппертон явно вирішив, що має помститися за те, що його викинули з гаража Дарнелла, і не лише ваговитими стусанами. Він міг пробити дірку в кишківнику Арні, а може, і вбити його.

— Містере Кейсі, — сказав я.

Учитель подивився на мене. У нього за спиною злостиво зблиснули зелені очі Бадді Реппертона — застережно. «Тримай рота на замку, це лише між нами». Ще рік тому якась збочена гордість могла змусити мене зіграти за його правилами. Але не тепер.

— Що таке, Деннісе?

— Він ще з літа має зуб на Арні. У нього ніж, і здавалося, що він збирається його встромити.

Арні кинув на мене погляд; його сірі очі були непрозорі, і в них годі було щось прочитати. Я згадав, як він назвав Реппертона гівняром — улюблене слівце Лебея — і відчув, як по спині побігли мурашки.

— Брехло ти йобане! — мелодраматично закричав Реппертон. — Нема в мене ніякого ножа!

Кейсі тільки подивився на нього й нічого не сказав. Ванденбергу й Велчу раптом стало вкрай незатишно — і страшно. Можливе покарання за цю маленьку шарпанину вийшло за межі усунення від занять, до якого вони звикли, і тимчасового позбавлення права відвідувати школу, яке для них було не вперше, і впритул наблизилося до крайніх меж відрахування.

Мені лишалося сказати ще тільки три слова. Я подумав про це. Не хотілося. Але йшлося про Арні, Арні був моїм другом, і в найпотаємніших своїх думках я не просто здогадувався, що він планував штрикнути Арні ножем — я точно це знав. І я промовив ті три слова.

— Це викидний ніж.

Тепер очі Реппертона не просто зблиснули — вони загорілися, обіцяючи пекельний вогонь, вічні муки й нескінченне лежання на шині Беллера з гіпсом.

— Містере Кейсі, це брехня собача, — хрипким голосом сказав він. — Він бреше. Богом клянуся.

Містер Кейсі все ще мовчав. Повільно він перевів погляд на Арні.

— Каннінґем, — сказав він. — Реппертон погрожував тобі ножем?

Спочатку Арні не відповідав. А потім, тихим голосом, ледь гучнішим за зітхання, мовив:

— Так.

Тепер спопеляючий погляд Реппертона призначався нам обом.

Кейсі обернувся до Канючі Велча й Дона Ванденберга. Зненацька я побачив, що його метод залагоджувати цю справу змінився; він став рухатися повільно й обережно, наче перед кожним кроком уперед перевіряв, чи тверда під ногами земля. Містер Кейсі вже осягнув наслідки.