Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— У бійці з’являвся ніж? — запитав він у них.

Канючі й Ванденберг утупилися собі під ноги й нічого не відповідали. І це вже само з себе було відповіддю.

— Бадді, вивертай кишені, — наказав містер Кейсі.

— Хріна з два! — гавкнув Бадді. Голос у нього став пронизливим. — Ви не можете мене примусити!

— Якщо ти маєш на увазі, що я не маю права, то ти помиляєшся, — сказав містер Кейсі. — Якщо ти маєш на увазі, що я не можу вивернути твої кишені власними руками, якщо вирішу спробувати, тут ти теж помиляєшся. Але…

— Ага, спробуй, спробуй! — закричав на нього Бадді. — Я тобою цю стіну проб’ю, ти, виблядок, лисий коротун!

Мій шлунок безпомічно стиснувся. Я ненавидів такі сцени, ці бридкі сутички, а в такій гидотній я ще в житті участі не брав.

Але містер Кейсі тримав ситуацію під контролем і від свого курсу не відхилявся.

— Але я цього не робитиму, — закінчив він. — Ти вивернеш кишені сам.

— Ніхуя, — сказав Бадді. Він стояв спиною до задньої стіни майстерні, тому випуклості в задній кишені штанів не було видно. Поділ сорочки висів двома пом’ятими клаптями над пахом джинсів. Його очі бігали, наче в загнаної тварини.

Містер Кейсі зиркнув на Канючі й Дона Ванденберга.

— Хлопці, ви двоє йдіть у кабінет і сидіть там, поки я не прийду, — сказав їм він. — Нікуди не йдіть, у вас і без того буде купа проблем.

Вони пішли повільно, пліч-о-пліч, наче для захисту. Канючі кинув швидкий погляд назад. У головній будівлі задзеленчав дзвоник. Люди вже струмками вливалися назад; деякі з них зиркали на нас зацікавлено. Ми пропустили обід. Це не мало значення. Їсти мені перехотілося.

Містер Кейсі знову звернув увагу на Бадді.

— Ти зараз на території школи, — сказав він. — Дякуй Богові, що це так, бо якщо в тебе, Бадді, справді є ніж і якщо ти його витягав, це напад з холодною зброєю. За це саджають у тюрму.

— А ви доведіть! Доведіть! — заверещав Бадді. Щоки в нього палахкотіли, а дихав він короткими нервовими ривками.

— Якщо ти зараз же не покажеш кишені, я випишу тобі дозвіл на звільнення. А потім викличу копів, і тієї ж миті, як ти вийдеш за головні ворота, вони тебе пов’яжуть. Ти розумієш, у що ти втрапив? — учитель похмуро дивився на Бадді. — Ми тут самі даємо раду своїм справам. Але, Бадді, якщо я напишу на тебе звільнення, твоя срака перейде у їхню власність. Звісно, якщо в тебе немає ножа, тобі нічого не загрожує. Але якщо є і його знайдуть…

На мить запанувала мовчанка. Ми всі четверо застигли в німій сцені. Я сумнівався, що Бадді піде назустріч; він би взяв папірець про звільнення від нього й спробував тихцем десь сплавити ножа. Та потім до нього, напевно, дійшло, що копи прочешуть територію і знайдуть його, бо він витяг ніж із задньої кишені й кинув на асфальт. Приземлився той на кнопку випускання леза. Воно вискочило й лиховісно зблиснуло в післяобідньому сонячному світлі, вісім дюймів хромованої сталі.

Подивившись на нього, Арні витер собі рота нижнім боком долоні.

— Бадді, іди в кабінет, — тихо промовив містер Кейсі. — І чекай мене там.