Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

А тоді Арні опинився біля мене, огорнув мене рукою й допоміг підвестися. На його сорочці від падіння, коли його кинув на землю Ванденберг, розмазався бруд. До колін джинсів липли сигаретні бички.

— Деннісе, як ти? Що він з тобою зробив?

— Яйця мені трохи причавив. Зараз трохи посиджу, і минеться.

У всякому разі, я на це сподівався. Якщо ви чоловік і вам хоч раз у житті заїхали по яйцях (а з яким чоловіком такого не траплялося), ви знаєте. Якщо ви жінка, то не знаєте — не можете знати. Починається все з неймовірного болю; він вщухає, і на зміну приходить тупе відчуття тиску, що кільцями звивається в глибині живота. І те відчуття каже: «Привіт, чувак! А класно тут, у тебе в животі, сиджу оце й змушую тебе почуватися так, ніби ти зараз виблюєш свій обід і обсереш собі штани! Ну, я ще побуду тут трохи, окей? З півгодинки чи десь так, нормально? Супер!» Коли вам причавлюють яйця, це не одна з найзахопливіших пригод у житті.

Містер Кейсі проштовхався крізь кільце роззяв, що вже порідішало, і миттю розібрався в ситуації. Здорованем, як тренер Паффер, він не був, навіть суворим його не назвеш. Зріст у нього був середнім, і вік теж, і лисів він потроху. На обличчі твердо сиділи великі окуляри в роговій оправі. Він надавав перевагу простим білим сорочкам (без краватки), і в одну з них був одягнений того дня. Містер Кейсі не був здорованем, але його поважали. У його присутності ніхто не вийобувався, бо глибоко всередині він не боявся учнів так, як їх бояться багато вчителів. Учні про це теж знали. Бадді, Дон і Канючі про це знали; це читалося в тому, як понуро вони опустили очі й човгали ногами.

— Щезніть, — кинув містер Кейсі декільком глядачам, які досі не розбіглись. Ті почали розходитись. А разом з ними вирішив непомітно зникнути й Канючі Велч.

— Не ти, Пітере, — сказав учитель.

— Містере Кейсі, але я нічого не зробив, — запротестував Канючі.

— Я теж, — сказав Дон. — Чому ви завжди до нас присікуєтесь?

Містер Кейсі підійшов до нас із Арні (на якого я досі спирався).

— Деннісе, з тобою все в порядку?

Нарешті біль трохи вщух (але якби я рукою не заблокував частково руку Велча, оклигувати довелося б ще довго). І я кивнув.

Містер Кейсі покрокував туди, де сердитою вервечкою стояли й човгали ногами Бадді Реппертон, Канючі Велч і Дон Ванденберг. Вони справді вважали, що до них присікуються.

— Краса, — нарешті сказав містер Кейсі. — Троє на двох. Це так ви любите, щоб усе відбувалося, Бадді? Щось малувато вас було, можна б і більше.

Бадді зиркнув з-під лоба, обдарував Кейсі важким спопеляючим поглядом, та знову опустив очі.

— Вони перші почали. Ці двоє.

— Це не правда… — почав Арні.

— Заткнися, Пиздопикий, — гавкнув Бадді. Він хотів додати ще щось, та не встиг, бо містер Кейсі схопив його й гепнув об задню стіну майстерні. На ній висіла бляшана табличка з написом «МІСЦЕ ДЛЯ КУРІННЯ». Містер Кейсі заходився лупити Бадді Реппертона об цю табличку, і з кожним ударом вона дзенькала, наче драматичний пунктуаційний знак. Він метляв Реппертоном так, як ви чи я могли б метляти величезною ганчір’яною лялькою. М’язи в нього, здається, таки були нічогенькі.

— Раджу тобі закрити свого великого рота, — сказав він і бебехнув Бадді об табличку. — Або закрити, або помити. Щоб я таких слів од тебе, Бадді, більше не чув.

Він відпустив сорочку Реппертона. Вона вилізла з його джинсів, оголивши білий, незасмаглий живіт. Кейсі подивився знову на Арні.