Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Ні… е-е, у Джино. Піцерія Джино. Тату, ти як? У тебе дивний голос.

— Я в порядку, — мовив Майкл. — Щойно викинув твою вечерю в смітник, твоя мати знову плаче нагорі, а ти піцу їси. Я в порядку. То як, Арні, насолоджуєшся поїздкою на машині?

Арні напружив горло, але звідти не вирвалося ні звуку.

— Тату, — зрештою вичавив із себе він. — По-моєму, це не дуже справедливо.

— По-моєму, мене більше не цікавить, що по-твоєму справедливо, а що по-твоєму несправедливо, — сказав Майкл. — Спочатку твою поведінку ще так-сяк можна було виправдати. Але за останній місяць чи десь так ти перетворився на людину, якої я зовсім не розумію, і відбувається щось таке, що я ще менше розумію. Твоя мати теж цього не розуміє, але відчуває, і їй це завдає величезного болю. Я знаю, що частково вона сама накликала на себе цей біль, але я сумніваюся, що від цього легше.

— Тату, я просто не помітив, як проминув час! — закричав Арні. — Перестань робити з мухи слона!

— Ти безцільно катався на машині?

— Так, але…

— Я помітив, що це зазвичай стається саме тоді, — сказав Майкл. — Ти ночувати прийдеш?

— Так, рано, — сказав Арні й облизнув губи. — Я просто хочу заскочити в гараж, треба взяти деяку інформацію, про яку мене просив Вілл, поки я був у Філадельфії.

— Це мене теж не надто цікавить, даруй, — озвався Майкл. Голос у нього досі був увічливий, від нього віяло холодом і відстороненістю.

— А, — дуже тихо мовив Арні. Йому стало дуже страшно, він ледве не тремтів.

— Арні?

— Що? — майже прошепотів Арні.

— Що все-таки відбувається?

— Я не розумію, про що ти.

— Я тебе прошу. Той детектив приходив до мене в офіс. До Реджини теж навідувався. Дуже її засмутив. Думаю, він ненавмисне, але…

— І що йому цього разу? — розлючено спитав Арні. — Цьому уйобку, що він знов хоче? Та я…

— Ти що?

— Нічого, — він проковтнув, здавалося, кавалок пилу. — Що йому було треба цього разу?