Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

І він бачив, як Каннінґемів 58-й прослизнув через увесь гараж порожнім, і кермо в ньому крутилося само, коли машина пірнула у свій звичний бокс. Він бачив, як згасли передні фари, і чув, як затихає восьмициліндровий двигун.

Тепер же, почуваючись так, ніби в усьому тілі не було кісток, Вілл підвівся, нерішуче постояв на місці, підійшов до дверей свого кабінету, знову повагався й тільки тоді відчинив. Він вийшов і рушив уздовж рядів автомобілів, припаркованих у похилому положенні, до двадцятого боксу. Звук його кроків відлунював за спиною і згасав у загадковій тиші.

Він зупинився біля машини, її розкішного двоколірного кузова, червоно-білого. Фарба була густонасиченою, виразною й бездоганною, без найменших щербинок чи ледь помітних цяток іржі. Чисте й абсолютно ціле скло не мало на собі навіть крихітної подряпини від камінця, що зачепив його випадково.

Єдиним звуком тепер було повільне скрапування талого снігу з переднього та заднього бамперів.

Вілл торкнувся капота. Теплий.

Він натиснув на ручку дверцят водія, і ті вільно відчинилися. З салону виплив аромат нової шкіри, нового пластику, нового хрому — от тільки під ним вчувався інший, значно неприємніший запах. Земляний. Вілл глибоко вдихнув, але не зміг визначити його джерело. Йому подумалося про стару ріпу в старому погребі його батька, і ніс зморщився.

Він нахилився вперед. У запалюванні не було ключів. Одометр показував 52 107,8.

Зненацька порожній отвір для ключа запалювання в приладовій панелі крутнувся, чорна щілина сама по собі перемістилася з позначки «АКС» до «СТАРТ». Гарячий двигун завівся миттєво й рівномірно загуркотів, сповнений вдоволеної високооктанової сили.

Віллове серце зашпорталося в грудях. Дихання зупинилося. Шумно й судомно хапаючи ротом повітря, він поспішив до себе в кабінет, щоб пошукати в одній із горішніх шухляд стола аспіратор. Його дихання, слабке й немічне, стогнало, мов зимовий вітер під вхідними дверима. Обличчя набуло барви старого воску. Пальці впиналися в пухку плоть горла й безупинно тягли.

Крістінин двигун знову вимкнувся.

Більше ні звуку, крім цокання й клацання металу, що холонув.

Вілл знайшов свій аспіратор, засадив його собі глибоко в горло, натиснув на кнопку і вдихнув. Мало-помалу відчуття, ніби на груди тисне тачка зі шлакобетонними блоками, розсіялося. Він всівся в поворотне крісло і вдячно послухав цілком здорові та очікувані скарги протесту від його пружин. І затулив на мить обличчя м’ясистими руками.

Нічого насправді непоясненного… дотепер.

Він бачив.

Тією машиною ніхто не керував. Вона приїхала порожня, пахнучи ніби гнилою ріпою.

Однак, навіть попри увесь пережитий страх, практичний розум Вілла почав крутитися й підкидати йому думки про те, як би його використати новонабуті знання на власну користь.

38 / Розриваючи зв’язки

Ну, містере, я хочу жовтий кабріолет,

Чотиридверний «девіль»,

Щоб «континентальна» запаска й колеса стильні.