Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Бадді Реппертона не бачив? — спитав я.

— Ні, — відповів Арні. — І не хочу. А ти?

Я бачив цього вилупка один раз, у «Щасливому газі Ванденберга», заштатній автозаправці на трасі 22 у Монровіллі. Та діра належала батькові Дона Ванденберга і з часу арабського нафтового ембарго в 1973-му балансувала на хиткому краю прірви банкрутства. Бадді мене не бачив; я просто швидко проїхав повз них.

— Так щоб розмовляв, то ні.

— Ти хочеш сказати, він розмовляти вміє? — презирливо скривився Арні, що було на нього не схоже. — От гівняр.

Мене аж пересмикнуло. Знову те слівце. Замислившись над цим, я собі сказав: «Та хрін з ним», — і прямо запитав в Арні, де він підчепив конкретно це слово.

Він задумливо подивився на мене. Зненацька задзеленчав другий дзвоник, галасуючи на стіні шкільної будівлі. Ми могли запізнитися на урок, але тієї миті мене це не гребло ніяк.

— Пам’ятаєш той день, коли я купив машину? — спитав він. — Не той, коли завдаток давав, а коли вже купив?

— Звісно.

— Я зайшов у будинок разом з Лебеєм, а ти чекав надворі. У нього була крихітна така кухня, стіл вкритий скатертиною в червону клітинку. Ми посідали, і він запропонував мені пиво. Я подумав, що краще буде взяти. Мені дуже хотілося мати цю машину, тому я не хотів його якось, ну розумієш, образити. Тому ми пили пиво, і його понесло, була довга буркотлива… як же це сказати? Тирада, напевно, так. Тирада про те, як усі гівнярі проти нього змовилися. Деннісе, то було його слівце. Він сказав, що то гівнярі змушують його продати машину.

— Що він мав на увазі?

— Мабуть, те, що він уже застарий, щоб сідати за кермо, але казати це такими словами він не хотів. В усьому були вони винні. Гівнярі. Гівнярі вимагали, щоб він кожні два роки перескладав іспит з водіння, і щороку проходив огляд в окуліста. Його турбував окуліст. І він сказав, що на всій вулиці його не люблять. Ніхто не любить. Тому хтось пожбурив у машину каменем. Усе це я розумію. Але не розумію, чому… — Арні зупинився у дверях, забувши про те, що ми запізнюємося на урок. Руки він тримав у задніх кишенях джинсів. І сердито супився. — Деннісе, я не розумію, чому він довів Крістіну до такого жалюгідного стану. У якому вона була, коли я її купляв. Він же про неї відгукувався так, наче дуже її любив — я знаю, ти думаєш, що це він покупця так заманював, але ні… а потім, коли закінчували, коли він уже гроші рахував, то прогарчав: «Гівняна тарадайка, та шоб я, блядь, здох, коли знаю, нахріна вона тобі, хлопче. Це така пизда волохата». А я сказав щось типу, що я думаю її поремонтувати, щоб була гарна. А він сказав: «Аякже, аякже. Якшо гівнярі тобі дозволять».

Ми зайшли всередину. Містер Леере, вчитель французької, мчав кудись по коридору на всіх парах, і його лисина зблискувала під лампами денного світла.

— Хлопці, ви спізнюєтеся, — роздратованим голосом промовив він, дуже нагадуючи мені білого кролика з «Аліси в Країні Див». Ми припустили коридором, поки він не зник з очей, а далі знову перейшли на неспішний крок.

Арні сказав:

— Коли Бадді Реппертон на мене напав, я страшно перелякався, — він стишив голос, усміхнений, проте серйозний. — Я ледь у штани не надзюрив, якщо хочеш знати правду. Хай там як, здається, я вжив Лебеєве слівце, навіть не подумавши. Але до Реппертона воно добре підходить, ти так не думаєш?

— Так.

— Я пішов, — сказав Арні. — Інтеграли, потім «Автомайстерня-три». Здається, я цілий курс вивчив за ці два місяці, поки ремонтував Крістіну.

Він поспішив на урок, а я просто стояв хвилину посеред коридору й проводжав його поглядом. На шостому уроці в понеділок у мене все одно була самопідготовка під наглядом місіс Рейвах, і я подумав, що зможу прослизнути на гальорку непоміченим… я вже таке провертав раніше. Крім того, випускникам сходили з рук навіть убивства, про що я дізнавався прискореними темпами.

Я стояв і намагався струсити з себе відчуття переляку, такого аморфного й неконткретного, яким воно більше ніколи не буде. Щось було не так, щось дуже не до речі, не в порядку. Раптом стало холодно, і навіть усе яскраве жовтневе сонце, що лилося крізь усі шкільні вікна світу, не змогло б цю холоднечу розігнати. Усе було так, як і завжди, але назрівали великі зміни — і я це відчував.