Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Ага, мабуть, — Арні спантеличено прокрутив цю думку в голові.

Продзеленчав дзвоник, сигналізуючи, що до п’ятого уроку лишилося п’ять хвилин. Ми з Арні повставали. Дівчата з групи підтримки подріботіли геть із поля, звабливо тріпочучи спідничками.

Ми спустилися з трибун, повикидали пакети в один зі сміттєвих баків, розмальований у шкільні кольори (помаранчевий і чорний, до речі, про Геловін) і почимчикували до школи.

Арні все ще всміхався, пригадуючи, як усе тоді склалося, той перший раз із Лі.

— Запросити її на гру було чистої води безглуздям.

— Ну дякую, — сказав я. — Це мені за те, що я щосуботи після обіду граю до болю в серці, так?

— Ти зрозумів, про що я. А потім, після того, як вона погодилася зі мною піти, у мене виникла ця реально жахлива думка, і я подзвонив до тебе, пам’ятаєш?

Раптом я згадав. Він телефонував мені, щоб спитати, чи де буде того тижня проходити матч: на нашому стадіоні чи на їхньому, — і новина про те, що він відбудеться в Гідден-Гіллз, здавалося, убила його морально.

— І от у мене побачення з найкрасивішою дівчиною в школі, я від неї нетямлюся, а виявляється, що гра буде на полі суперника, і моя машина стоїть у Вілловому гаражі.

— Ви могли поїхати автобусом.

— Це я тепер знаю, а тоді не знав. Автобус завжди був забитий ще за тиждень до гри. Я ж не знав, що багато народу перестає їздити на матчі, коли команда починає програвати.

— Не нагадуй, — сказав я.

— Тому я пішов до Вілла. Я знав, що Крістіна б нас довезла, але допуск до експлуатації світить їй ще не скоро. Розумієш, я був у відчаї.

«Наскільки у відчаї?» — холодно й раптово подумалося мені.

— І він пішов мені назустріч. Сказав, що розуміє, як це важливо, і якщо… — Арні замовк; наче замислився. — Оце й уся історія великого побачення, — незграбно закінчив він.

І якщо…

Але то було не моє діло.

«Будь його очима», — сказав мені тато.

Але я відігнав цю думку якнайдалі.

Ми саме проминали місце для куріння, майже порожнє — тільки троє хлопців і двоє дівчат похапцем докурювали косяк. Вони його тримали в саморобному мундштуку з сірникової коробки-книжечки, і в мої ніздрі прослизнув виразний запах травки, такий схожий на аромат осіннього листя, що димиться в повільному вогні.