Розділ «ПОПЕРЕДНІ УВАГИ»

У Райха була своя теорія. Полягала вона в тому, що населення Землі неодноразово знищувалось унаслідок катастроф, включно з місячними, і що після кожного такого знищення людина мусила болісно, з муками еволюціонувати знову, починаючи з ранніх стадій. Якщо ті місячні катастрофи супроводжувалися величезними потопами (що майже не викликає сумнівів), то в такому разі ясно, чому давні цивілізації, що на мільйони років старші за голоценську людину, були поховані так глибоко.

День минув у широких дискусіях. Увечері ми дивилися оперу "Пірати з Пензанса"22 в чудовому виконанні трупи Англо-Індійської уранової компанії, потім довгенько сиділи за вечерею в директорському ресторані, а тоді піднялися до покоїв Райха і зручно повсідалися в його вітальні. Ми все уникали розмови про паразитів свідомості, пам'ятаючи про небезпеку обговорювати цю тему пізно ввечері, але таки умовили Флейшмана розказати в подробицях про його теорію статевого потягу. Почавши близько опівночі, він блискуче виклав перед нами всю проблему. Іноді ми вдавали, що чогось не розуміємо, змушуючи його висловлюватися чіткіше й повніше. Наслідки перевершили наші сподівання. Флейшман з його широкою науковою ерудицією вичерпно висвітлив усю проблему. Він вважав, що статевий потяг людини в основі своїй романтичний так само, як і її поетичний потяг. Коли поет дивиться на гори і в нього виникає "відчуття безсмертя", він добре знає, що насправді гори не "боги у шапках з хмар". Він розуміє, що то його власна свідомість додає їм величі, а точніше кажучи, він сприймає їх, як символ прихованої величі своєї власної свідомості. Їхня велич та відчуженість нагадують йому про його власну велич та відчуженість. І коли в ньому прокидається до жінки романтичне кохання, то саме поет у ньому дивиться на неї, як на засіб еволюції. Сила статевого потягу – це сила божественного в людині, а статевий стимул здатен так піднести цю силу, як гора здатна піднести у людини її відчуття краси. Ми повинні, казав Флейшман, сприймати людину не як одне ціле, а як безупинну боротьбу між вищою і нижчою її сферами. Статеві збочення, так як показує їх де Сад, це наслідок взаємодії тих двох сфер, що зчепилися між собою в боротьбі – зчепилися так, що роз'єднати їх неможливо. Нижча сфера постійно використовує енергію вищої сфери для своїх власних цілей.

На цьому місці Райх перебив Флейшмана. Як можна пояснити, спитав він, різке збільшення статевих збочень у нашому столітті?

Флейшман сумно зітхнув. Нижча сфера людини, сказав він, одержує звідкись штучну підтримку. Може, наша цивілізація захиріла, перевтомилася, і її вищі потяги знесилились. І все-таки, ні, він у це не вірить. Він не вірить і в те, що теперішній високий рівень неврозу спричинений неспроможністю людини звикнути до свого становища цивілізованої тварини, точніше кажучи, індустріалізованої тварини. У людини було достатньо часу, щоб звикнути до великих міст. Ні, причина, безперечно, в чомусь іншому…

У цю мить я позіхнув і сказав, що, коли нема заперечень, розмову краще було б продовжити вранці, після сніданку. Ми мали намір провести з Флейшманом увесь наступний день… Райх погодився зі мною. Надто захоплива була тема, щоб обговорювати її в утомі. Отож ми побажали один одному добраніч і розійшлися.

Уранці, за сніданком, ми з приємністю відзначили, що у Флейшмана чудовий настрій. Видно було, що йому добре в нас, що ці відвідини піднесли його дух. Коли він запитав, які в нас плани на сьогодні, ми відповіли, що про це нам краще поговорити після сніданку.

Поснідавши, ми знову піднялися в Райховий номер, і Райх поновив учорашню розмову саме в тому місці, де вона перервалася, процитувавши Флейшманові слова:

– "Нижча сфера людини одержує звідкись штучну підтримку".

Райх замовк, а я розповів про історію з Карелом Вайсманом і про те, як ми виявили паразитів.

Ми говорили дві години, але знали з самого початку, що Флейшман – це саме той чоловік, якого нам треба. Протягом перших двадцяти хвилин він підозрював, що тут якась хитромудра каверза, але щоденник Карела переконав його, що це не так. Ми бачили, з яким зацікавленням і розумінням сприймав він наші слова. Коли Флейшман аж надто розхвилювався, Райх попередив його, що хвилюватися – значить виказати себе паразитам, і пояснив, чому ми аж уранці розповіли про суть справи. Флейшман відразу все зрозумів. Відтоді він слухав спокійно й поважно, а його міцно стулені губи свідчили, що в особі цього чоловіка паразити мали тепер ще одного страшного й непримиренного ворога.

У певному сенсі Флейшмана легше було переконати, ніж Райха. У коледжі він вивчав загальний курс філософії, а крім того, протягом одного семестру спеціально студіював Вільсона й Гуссерля. Нині з Райхом демонстрації психокінезу виявилися особливо переконливими. Райх змусив стрибати по всій кімнаті м'яча з барвистої шкіри, якого Флейшман купив для своєї внучки, а я напружив свої сили й спочатку змусив книжку перелетіти через усю кімнату, а потім потримав на столі осу, яка сердито дзижчала, не маючи змоги відірватися від нього.

Слухаючи наші пояснення, Флейшман раз у раз повторював:

– О боже, все збігається!

Одна з основних концепцій його психології полягала в тому, що він називав "податком на свідомість". Ми довели йому, що цей "податок" накладають здебільшого паразити.

Флейшман був наш перший учень. Нам довелося витратити цілий день, аби навчити його всього того, що вміли ми: як виявити присутність паразитів, як, виявивши їх, закрити їм доступ до свідомості. Більше поки що йому й не треба було знати. Основне він зрозумів відразу: облудою в людини було відібрано простір, який їй належить з повним правом, – країну свідомості; і як тільки людина зрозуміє це до повної повні, ніщо не в силі перешкодити їй повернути собі ту країну. Туман розвіюється, і людина починає мандрувати по свідомості так само, як вона почала мандрувати по морях, у повітрі і в космосі. Людина може робити все що захоче в тій країні. Може, наприклад, заради задоволення здійснити коротку прогулянку. А може, як захоче, скласти її карту.

Ми пояснили Флейшману, чому поки що ми не наважувались користуватися психоделічними препаратами, а ще розповіли про те, що нового нам пощастило внести в здобутки феноменології.

Ми замовили собі тривний ленч, бо таки добряче зголодніли після такої напруженої розмови. Тепер настала Флейшманова черга говорити. Як психолог, він знав багатьох людей, котрі, працюючи в галузі психології ставили ті самі питання, що й він. Двоє з них, як і сам Флейшман, працювали в Берліні: Елвін Куртіс, працівник Гіршфельдського інституту, і Вінцент Джоберті, один з його колишніх студентів, а тепер професор в університеті. Флейшман назвав ще Еймса й Томсона з Нью-Йорка, Спенсфілда й Ремізова з Єльського університету, Шлафа, Герцога, Хлебнікова й Дідрінга з Массачусетського інституту. І тут він назвав ім'я Жоржа Рібо, людини, яка мало не довела нас до згуби…

Того самого дня ми вперше почули й ім'я Фелікса Газарда. Ми з Райхом не дуже розумілися на сучасній літературі, але до творів Газарда з їхньою сексуальною тематикою Флейшман, природно, виявляв інтерес. Ми дізналися, що серед авангарду Газард мав велику популярність завдяки химерній суміші садизму наукової фантастики й безпросвітного песимізму в його творах. Він, очевидно. регулярно отримував гроші від одного з берлінських нічних клубів – гнізда розпусників і збоченців – за те, що просто приходив туди й сидів протягом певного часу, викликаючи своєю присутністю захоплення відвідувачів.

Флейшман розказав нам про деякі Газардові твори і додав цікаву інформацію про самого автора: замолоду Газард був наркоманом, але тепер начебто вилікувався. Все, що Флейшман розповідав нам про Газарда, вказувало на те, що ця людина була ще одним "зомбі" паразитів свідомості. Флейшман бачився з ним лише раз і враження про ту людину склалося в нього неприємне. Він сказав, що у своєму щоденнику написав: "Газардова свідомість схожа на свіжорозриту могилу" і що після зустрічі з Газардом відчував дивну пригніченість.

Постало питання: чи нам працювати утрьох тісною спілкою, чи краще, щоб Флейшман діяв на свій розсуд, залучаючи нових союзників? Ми вирішили, що другий варіант небезпечний і що підбирати нових союзників нам слід разом. Крім того, нас підпирає час. А треба зібрати невелику армію високоінтелектуальних людей. Кожен новий спільник мав би полегшити нам нашу справу. Флейшмана було легко переконати, бо нас було двоє. А якщо нас буде чимало, ми легко переконаємо цілий світ. І отоді розпочнеться справжня битва…