Розділ «ПОПЕРЕДНІ УВАГИ»

Хоч була всього десята година, я прийняв міцне снодійне і ліг спати. Мені не хотілося лежати й думати, і я відразу ж заснув. Мої думки були упорядковані й здисципліновані, я керував ними без особливих зусиль.

О дев'ятій годині наступного ранку Райх збудив мене й аж зрадів, побачивши, що зі мною все гаразд. Через десять хвилин він зайшов, щоб разом поснідати.

Саме тоді, сидячи в осяяній сонцем кімнаті й п'ючи помаранчевий сік, ми вперше ґрунтовно обговорили проблему паразитів. Наші голови були свіжі, розум – насторожі, і ми записали всю розмову на стрічку. Насамперед нас цікавило питання, скільки можна буде тримати наші знання в таємниці від них. Ми дійшли висновку, що дізнатися про це напевне у нас немає змоги. Але ж Вайсман протримався аж шість місяців – отже небезпека виникала не відразу. Навіть більше, вони знали, що Вайсман намагався розкрити їх, і чинили опір його спробам зосередитись на проблемі. Отже за ним вони стежили з самого початку.

З другого боку, я не відчував присутності чогось чужого й ворожого в той день, коли читав "Роздуми над історією", а опанувавши початкові панічні стривоженість і страх, відчув себе винятково здоровим, психічно й фізично. Я гуртував свої сили для боротьби. (Моя бабуся розповідала мені якось, що в перші дні останньої Світової війни люди почували себе щасливішими й дужчими, ніж будь-коли перед тим; тепер я зрозумів, у чому тут причина.)

Може, "вони" ще не розуміли, що Вайсманова таємниця перестала бути таємницею. В цьому не було б нічого дивного. Ми не знали, скільки їх (якщо поняття кількості взагалі можна пов'язати з ними), але якщо стеження за п'ятьма мільярдами людей (теперішнє населення земної кулі) становило для них проблему, то небезпека була невелика.

Припустімо, казав Райх, що теорія Юнга правильна і що людство має один величезний "розум", безкраїй океан "підсвідомого". Припустімо далі, що паразити – істоти, які населяють глибини цього океану і остерігаються наближатися до його поверхні з остраху, що їх виявлять. У такому разі вони можуть роками не знати про те, що ми знаємо про них, якщо ми себе не викажемо, потривоживши їх так, як Вайсман.

У зв'язку з цим виникала проблема. Попереднього вечора ми вважали, що найоптимальніший шлях розширити наші знання про паразитів полягає в експериментуванні з психоделічними препаратами, які дадуть нам можливість досліджувати нашу свідомість. Тепер ми бачили, що це небезпечно.

Що ж робити? Чи існують інші шляхи вивчення свідомості? На наше щастя, Вайсман писав про це детально. Ми дізнались про все за один день, гортаючи "Роздуми над історією" сторінку за сторінкою. Феноменологія Гуссерля – ось той метод, який був нам потрібен. Гуссерль намагався картографувати "структуру свідомості" (або "географію", як казали ми) шляхом самого лиш свідомого відображення. Чим більше ми думали про це, тим більше схилялись до думки, що Гуссерль мав рацію. Якщо вам треба нанести на карту невідомий континент, скажімо джунглі Венери, то ви не витрачатимете час на тупцювання між деревами. Ви скористаєтеся відповідними приладами і своїм вертольотом. Але при цьому ви повинні вміти бачити, що внизу; наприклад, упізнавати болотисту місцевість за кольором тощо. Стосовно географії людської свідомості, то тут головна проблема полягає не в заглибленні в сфери підсвідомості, а у вмінні знаходити потрібні слова для того, щоб описати те, що знаємо. За допомогою карти я можу подорожувати з Парижа до Калькутти; без карти я можу опинитися в Одесі. Отже, якщо б у нас була подібна "карта" людської свідомості, то людина могла б досліджувати всю територію, що лежить між смертю і містичним баченням, між кататонією17 й геніальністю.

Спробую пояснити це інакше. Людська свідомість схожа на величезний електронний мозок, який може виконувати найскладніші дії. Але, на жаль, людина не знає, як керувати ним. Щоранку, прокинувшись, вона підходить до панелі керування цим величезним мозком й починає повертати ручки та натискувати кнопки. Абсурдність ситуації полягає в тому, що, маючи в своєму розпорядженні величезну машину, людина знає, як виконувати на ній лише найпростіші дії, як розв'язувати найочевидніші проблеми, як забезпечувати найбуденніші потреби. Щоправда, окремі люди, яких ми називаємо геніями, змушують цю машину виконувати набагато складніші й захопливіші завдання: писати симфонії, складати поеми, відкривати математичні закони. Ще інші люди, яких всього-на-всього одиниці, але які відіграють найважливішу роль у нашій історії, використовують цю машину для дослідження її власних можливостей. Вони використовують її для того, аби дізнатися, що можна з нею зробити. Вони знають, що ця машина здатна створити "Юпітера"18, "Фауста", "Критику чистого розуму" і багатомірну геометрію. А проте всі ці твори в певному сенсі були створені випадково або, принаймні, інстинктивно. Що ж… До багатьох наукових відкриттів люди дійшли випадково; але коли ці відкриття було зроблено, першим завданням учених було розкрити приховані закони, які лежать у їхній основі. Цей електронний мозок – найбільша з усіх таємниць; розкрити її – значить стати богом. Чи ж існує вища мета застосування свідомості, ніж дослідження законів свідомості? Оце і є значення слова "феноменологія", чи не найважливішого слова у словнику людства.

Велич завдання, що стояло перед нами. сповнила нас святобливістю. Але не пригнітила нас, ні. Жодного вченого не пригнітить перспектива нескінченного відкриття. Знову й знову (либонь, тисячі разів протягом наступних кількох місяців) ми невпинно повторювали, що розуміємо, чому вампіри прагнули бути непоміченими. Все залежало від людства, а воно сприймало свою психічну й розумову слабкість як належний природний стан. Якщо людство починає боротися з цією слабкістю, ніщо не зможе стати на його шляху.

Пригадую, як одного разу ми йшли до їдальні випити чаю (ми не пили кави, вважаючи, що це наркотик). Перетинаючи головний майдан Англо-Індійської уранової компанії, ми з жалем і співчуттям дивилися на людей довкола нас. Усі вони були зайняті своїми дрібними турботами, обплутані дріб'язковими прагненнями, тоді як ми принаймні мали справу з єдиною справжньою реальністю – еволюцією свідомості.

Результат був відчутний відразу. Я почав скидати зайву вагу, і самопочуття моє стало прекрасним. Розумові процеси почали набирати виняткової точності. Я мислив спокійно, повільно, майже педантично. Ми обоє розуміли, як це важливо. Вайсман порівнював паразитів з акулами. А увагу акул плавець привертає тоді, коли хлюпається і галасує на поверхні. Нам не хотілося припуститися цієї помилки.

Невдовзі ми повернулися до розкопок, пославшись на зайнятість, стали приділяти їм мінімум часу. Зробити це було неважко, бо те, що належало робити далі, стосувалося більше інженерів, а не археологів. Райх узагалі мав намір перевезти своє обладнання до Австралії, щоб дослідити місця, які описав Лавкрафт у "Тіні часу". Ми обоє вважали, що ця справа варта зусиль, оскільки наші знахідки не залишали сумнівів у тому, що Лавкрафт був ясновидець.

У серпні, пославшись на спеку, ми взяли відпустки.

І Райх, і я щодня були насторожі, чекаючи появи паразитів. Працювалося нам добре й спокійно. У кожного з нас було відчуття фізичного й психічного здоров'я, і ми намагалися повсякчас бути готовими до будь-якого психічного "втручання", про яке писав Карел. Ніщо не порушувало нормального плину нашого життя, і це збивало нас із пантелику. Про причину такого "спокою" я дізнався випадково, навідавшись на початку жовтня до Лондона. Річ у тім, що термін оренди мого помешкання на Персі-стріт закінчився, і я ніяк не міг вирішити, чи варто його продовжувати.

Отож ранковою ракетою я прилетів до Лондона і близько одинадцятої був уже в своєму помешканні. Увійшовши, я відразу відчув, що вони стежать за мною. Місяці чекання загострили мої відчуття. Раніше я б не звернув уваги на раптове почуття пригніченості та невиразної небезпеки, поставився б до цього так, як, скажімо, до розладу шлунка. Але відтоді я багато про що дізнався. Наприклад, про те, що коли людину проймає несподіваний дріж, то це здебільшого сигнал тривоги, який сповіщає, що деякі з паразитів наблизились аж до поверхні свідомості. Дріж виникає внаслідок того, що людина відчуває присутність чогось чужого й ворожого.

Отож, зайшовши до себе в кімнату, я відразу відчув, що паразити свідомості стежать за мною. Сказати, що вони перебували "тут", у моїй кімнаті, звучало б парадоксально після того, як я сказав, що вони – всередині мене. Це випливає з недосконалості нашої повсякденної мови. У певному розумінні всесвітня свідомість і всесвітній простір-час збігаються, як вважав Уайтхед19. Свідомість міститься не "всередині" нас у тому розумінні, що й, наприклад, органи травлення. Наша індивідуальність – це неначе сплеск у морі свідомості, відображення загальної особистості всього людства. Отже, коли я увійшов до своєї кімнати, паразити відразу опинилися всередині мене, вичікуючи. А цікавили їх у даному разі папери; щоб оберегти ці папери, вони й були тут.

Тижні тренувань дали наслідки. Я дозволив своїй свідомості піддатися їхньому стеженню так само, як дерево піддається поривові вітру або як людина піддається хворобі. А ще мені здавалося, що за мною стежать не акули, а радше спрути, зловорожі тварюки, що завмерли й зачаїлися. Я робив свої справи, вдаючи, ніби не помічаю їх. Я навіть підійшов до шафи з письмовими матеріалами і зазирнув усередину, дозволивши поверхневим шарам моєї свідомості байдуже зреагувати на матеріали з психології. Саме в цей момент я чітко усвідомив, що в мене розвинулась нова здатність свідомості. Я був цілком відокремлений від людської істоти на ім'я Гілберт Остін, так само, як лялька в ляльковому театрі відокремлена від актора. І все ж, будучи під наглядом паразитів, я непомітно перейшов у свою стару особистість, ставши ніби її пасажиром. Я не боявся, що викажу себе. Я дуже добре керував собою. Я підключався до схем старого Гілберта Остіна, а той ходив по кімнаті, дзвонив у Гемпстед, питаючись про здоров'я місіс Вайсман, і нарешті подзвонив у камеру схову, щоб її службовці вивезли меблі (мої власні) і шафу з письмовими матеріалами на збереження. Після цього я зійшов униз і поговорив з власником будинку, а решту дня пробув у Британському музеї, розмовляючи з Германом Беллом, завідувачем відділу археології. Увесь цей час я знав, що паразити і далі стежать за мною, хоча й не так пильно, як раніше. Їхня зацікавленість мною помітно послабла після того, як я наказав забрати шафу з письмовими матеріалами до камери схову.

Протягом двох діб я цілком керував своєю свідомістю, спрямовуючи її лише на поточні справи, пов'язані з розкопками на Каратепе. Це було не так важко, як може здатися. Все полягало в умінні ототожнити себе з якоюсь частиною самого себе, так само як у системі Станіславського, пройнятися Белловим збудженням під час обговорення розкопок тощо.

Я ходив по Лондону і зустрічався з друзями. Я дозволив звабити себе на вечірку "у вузькому колі" – показатися, як знаменитість. (Вечірка перетворилася на званий вечір, там зібралося безліч людей: господиня обдзвонила сотні своїх знайомих після того, як я пообіцяв прийти.) Я навмисне дозволив своїй свідомості працювати, як і колись, тобто погано. Я дозволяв собі порозбуджуватися, а тоді пригнічуватися. По дорозі додому я віддався роздумам про те, чи не була та вечірка марною витратою часу, і вирішив більше не дозволяти собі грати роль знаменитості.