Розділ «Томмазо Кампанелла Місто Сонця Переклали Йосип Кобів та Юрій Цимбалюк»

Скажи-но, будь ласка, чи не притаманна їм заздрість і чи не боляче тому, кого не вибрали начальником чи на якусь іншу посаду, якої він домагався?

Генуезець

Про викорінення заздрості і честолюбства

Аніскілечки. Річ у тому, що в кожного є все, що йому потрібно, навіть утіх йому не бракує. Дітородіння вони розглядають як священну справу, яка має на меті добро держави, а не особисте добро окремих осіб. Через те вважають, що в цьому ділі слід беззастережно коритися властям. Наші докази на користь того, що людині природно мати власну дружину, дім і дітей, бо вона хоче знати і виховувати своє потомство, вони спростовують, доводячи, що дітородіння має на меті збереження роду людського, як твердить святий Фома[233], а не однієї особи. Отже, розмноження має на меті добро суспільства, а інтереси окремих осіб лише остільки, оскільки вони є членами суспільства. Зваживши, що приватні особи звичайно не дбають про гарне потомство і погано виховують своїх дітей, від чого суспільству буває велика шкода, священний обов’язок відповідати за цю справу — як головну передумову процвітання держави — солярії довіряють представникам влади. Тим-то майбутні батьки і матері добираються з найкращими природними даними, згідно з засадами філософії. На думку Платона[234], добір цей повинен проводитися шляхом жеребкування, щоб ті, кого не допускають до гарних жінок, в нападі заздрощів і гніву не повстали проти влади. Він вважає також, що чоловіків, нездатних запліднювати вродливих жінок, власті повинні хитро обманювати при жеребкуванні, так, щоб їм завжди діставались визначені жінки, а не ті, яких вони самі бажають.

У чому полягає краса жінок

Але в соляріїв відпадає необхідність вдаватись до такого роду хитрощів, щоб бридким чоловікам діставались негарні жінки, з тої простої причини, що в них взагалі немає негарних. Річ у тім, що завдяки здоровій праці у жінок шкіра набуває гарного кольору, їхнє тіло міцнішає, вони стають ставними і жвавими; вродлива жінка для них це передусім жінка бадьора й струнка. Тому страта чекає на ту жінку, яка зважилася б підмальовувати обличчя, щоб надати собі штучної вроди, або носити взуття на високих підборах, щоб здаватись вищою на зріст, або вдягати на себе плаття з довгим шлейфом, щоб сховати потворні ноги. Навіть якби яка надумалася таке зробити, то в неї не було б для цього можливості. Бо хто дав би їй засоби для такої забаганки? На їхню думку, такого роду зловживання постають у нас внаслідок неробства й лінощів, ось чому наші жінки втрачають гарний колір шкіри, бліднуть, в’януть і миршавіють. Через те вони змушені фарбуватись, носити високе взуття, намагаються подобатись не міцною будовою тіла, а розніженою тендітністю. Так вони гублять природні дані, підриваючи заодно здоров’я своє власне і свого потомства.

Далі, коли хтось запалає пристрасним коханням до якоїсь жінки, то закоханим дозволяють розмовляти між собою, жартувати, дарувати одне одному вінки з квітів чи листя, присвячувати вірші. Але якщо їхні взаємини можуть зашкодити потомству, то статеві зносини їм не дозволяються, хіба що тоді, коли жінка вагітна (це чоловікам особливо на руку) чи безплідна. Зрештою, кохання в них виявляється радше в дружбі, аніж у чуттєвій хтивості.

Предметам домашнього вжитку і харчам вони не надають особливого значення, тому що кожний одержує все необхідне, однак цінуються ці речі лише тоді, коли стають почесною нагородою. Бо на свята держава нагороджує героїв і героїнь — як правило, під час бенкетів — або гарними вінками, або смачними стравами, чи ошатним одягом.

Про колір одягу

Удень і в межах міста всі носять білий одяг, а вночі й за містом вдягають одяг червоного кольору, з вовни або шовку. До чорного кольору вони відчувають відразу, немов до нечисті, тому і недолюблюють японців, яким до вподоби темний колір.

Проти гордовитості

Найгіршою вадою в них вважається пиха, і до зарозумілих людей вони ставляться з глибоким презирством, через те прислуговування за столом, роботу на кухні, доглядання хворих та інші подібні обов’язки не вважають приниженням. Будь-який вид праці називають наукою. Твердять, що ногам ходити, задові випорожнюватись так само почесно, як очам дивитись на світ і язику говорити; адже очам належить виділяти сльози, язикові — слину; так само справа стоїть з випорожнюванням[235]. Тим-то кожний справно виконує все, що йому доручають, як найпочеснішу роботу.

Що дає суспільно корисна праця?

Немає в них рабів, які розкладають мораль, бо солярії самі задовольняють свої потреби і навіть з лишком. У нас, на жаль, не так: у Неаполі[236], приміром, живе сімдесят тисяч душ, а з них працює ледве десять чи п’ятнадцять тисяч, причому від непосильної і безнастанної праці вони гибіють і вироджуються. А решта, тобто дармоїди, хиріють від неробства, жадоби наживи, тілесних недуг, розпусти, лихварства та інших вад; до того ж ці нероби псують і розбещують безліч людей, тримаючи їх у кабалі, нужді й раболіпстві, заражаючи їх власними пороками. А це завдає непоправної шкоди і суспільству взагалі, і суспільно корисним справам. Хліборобством, військовою справою, мистецтвом і ремеслом займається у нас жменька людей і то абияк та з великою нехіттю.

Тим часом у Місті Сонця, де обов’язки, мистецтва, ремесла й роботи розподілені між усіма, кожному випадає працювати не більше чотирьох годин денно; решту часу громадяни можуть присвятити цікавим науковим дослідженням, диспутам, читати, писати, прогулюватися — тобто розвивати свій розум і тіло, і все це вони роблять залюбки. Не дозволені тут ігри, в які грають сидячи, як-от: гра в кості, крем’яхи, шахи тощо. Зате вони охоче грають у м’яча, гилку, обруч, борються, метають спис, стріляють з лука, аркебузи тощо.

Вони твердять також, що злидні призводять до душевної ницості, підступності, лукавства, роблять з людини злодія, запроданця, покидька, брехуна, клятвопорушника і т. д.; багатство ж породжує пиху, зарозумілість, неуцтво, від нього люди стають облудниками, ошуканцями, зрадниками, грубіянами, себелюбцями і т. д. Лише усуспільнення власності робить усіх водночас багатими і заодно бідними; багатими — тому що вони все мають, бідними — тому що в них немає ніякої власності. Внаслідок цього не вони служать речам, а речі їм. З уваги на це вони славлять благочестивих християн, особливо ж звеличують життя апостолів[237].

Чернець

Усе це, на мою думку, виглядає прекрасно й розумно, але спільність жінок — надто складна справа. Щоправда, св. Климент Римський[238] каже, що жінки, відповідно до вчення апостолів, повинні бути спільними, і хвалить Платона та Сократа, які те саме проповідували. Але Глоса[239] тлумачить цю спільність жінок як слугування всім, а не в розумінні спільного ліжка. Та й Тертулліан[240] погоджується з Глосою, доводячи, що в перших християн усе було спільне, за винятком жінок, які тільки в справі слугування були спільними.

Генуезець

Міркування про спільність жінок