Розділ «Поборник соціальної справедливості Передмова Йосипа Кобіва»

Передмова Йосипа Кобіва

Видатний англійський письменник-гуманіст, великий мислитель, державний діяч, засновник утопічного соціалізму, Томас Мор народився 7 лютого 1478 року в Лондоні, у сім’ї відомого юриста. Після закінчення граматичної школи служив деякий час пажем у домі Джона Мортона, архієпископа Кентерберійського, лорда-канцлера Англії, який, помітивши в хлопця неабиякі розумові здібності, порадив віддати його в коледж Оксфордського університету. Оксфорд на рубежі XV—XVI століть став визначним центром гуманізму в Англії. Тут викладали такі видатні англійські гуманісти, як Джон Колет, Уїльям Гроцін і Томас Лінакр. Вони були наставниками молодого Томаса Мора й згодом стали його щирими друзями-однодумцями. Навчаючись у Оксфорді в 1492—1494 рр., Т. Мор наполегливо й залюбки вивчав класичні мови, античну літературу та філософію, захоплювався мистецтвом, цікавився природознавством, астрономією і геометрією. Перебування в Оксфордському університеті мало великий вплив на формування світогляду юнака, але на настійну вимогу батька, який хотів бачити сина юристом, Мор залишає університет і присвячує себе вивченню юридичних наук. У 1502 р. він став адвокатом і одночасно викладачем права. Як адвокат Т. Мор зажив значної популярності в Лондоні завдяки своїм здібностям, чесності й сумлінному веденню справ. «Ніхто не розглядав так багато справ, як Мор, ніхто не провадив їх сумлінніше»,— писав Еразм Роттердамський. У 1504 р. двадцятишестилітнього Т. Мора було обрано в парламент членом палати громад. У цей рік король Генріх VII вимагав від парламенту надзвичайних податків, упевнений, що ніхто не посміє виступити проти його вимог. Саме тоді молодий Т. Мор так сміливо й обгрунтовано виступив проти королівських пропозицій, що Палата громад відхилила їх. Боячись переслідування з боку незадоволеного монарха, Мор відходить від політичної діяльності до кінця панування Генріха VII, тобто до 1509 р., займаючись адвокатською практикою. Вільний час він віддає поглибленому вивченню стародавніх мов і античної літератури, перекладу творів давньогрецьких авторів, складанню власних творів у віршах і прозі латинською й англійською мовами. З вступом на трон Генріха VIII, з яким гуманісти пов’язували великі надії, бачачи в ньому омріяного короля-філософа, ідеал освіченого володаря, Т. Мор повертається до громадської діяльності, входить у склад першого парламенту цього короля. У 1510 р. його призначено помічником шерифа Лондона, зокрема юридичним радником і суддею в цивільних справах. На цьому посту Т. Мор своєю непідкупністю і справедливим вирішуванням справ здобув собі великий авторитет і став помітною постаттю у політичному житті, значну популярність мав він і в колах лондонського купецтва. У 1521 р. він стає державним скарбником, у 1523 р. обирається спікером палати громад, а в 1529 р. досягає найвищого поста — стає лордом-канцлером (це був перший випадок надання цієї посади не представникові аристократії й вищого духовенства). Тим часом його стосунки з Генріхом VIII, чий деспотизм дедалі посилювався, зіпсувалися. Розрив короля з папою римським, спричинений відмовою останнього дати згоду на розлучення з першою дружиною Катериною Арагонською, секуляризація церковних маєтків, проголошення себе главою англійської церкви, встановлення абсолютної монархії та інші дії деспотичного монарха, з якими не міг миритися Т. Мор, призвели до того, що він подав у відставку з поста канцлера. За відмову присягнути Генріху VIII як главі англійської церкви колишній улюбленець короля був ув’язнений в Тауері, звинувачений у державній зраді й засуджений до страти. Вирок суду від 1 липня 1535 р. оголошував: «Вернути засудженою в Тауер, звідти волочити по землі через усе лондонське Сіті в Тайберн, там повісити його так, щоб замучився мало не до смерті, зняти з петлі, поки він ще не вмер, відрізати статеві органи, розпороти живіт, вирвати і спалити нутрощі. Потім четвертувати його і прибити по одній чверті тіла над чотирма брамами Сіті, а голову виставити на Лондонському мосту». Король «милостиво» замінив йому цю кару простим відрубанням голови. Почувши це, Т. Мор з іронією зауважив: «Борони боже моїх друзів від такої милості». Т. Мор був страчений 6 липня 1535 р. Мстивий сатрап Генріх VIII не задовольнився стратою колишнього канцлера: він конфіскував його скромний маєток і вигнав його дружину і дітей з будинку в Челсі.

Т. Мор — один з найбільш освічених представників епохи Відродження; широким був світ його наукових, літературних, культурних інтересів; глибокі знання він мав у галузі філософії, історії, політики, юриспруденції, літератури, особливо античної. Невтомно працюючи над поглибленням своїх знань, він тягнувся до життя змістовного, повноцінного, обравши собі за девіз вислів знаменитого італійського філософа-гуманіста Піко делла Мірандоли: «Не задовольняючись пересічним, пристрасно прагнути найвищого».

Т. Мор перебував у тісному зв’язку з видатними сучасними йому гуманістами різних країн: Г. Бюде, Б. Ренаном, Й. Палуданом, І. Буслідіем, П. Егідієм, Л. Вівесом, але особлива дружба встановилася між ним і славетним гуманістом Еразмом Роттердамським. Ріднила їх взаємна симпатія, тотожність політичних і морально-етичних поглядів, переконання про необхідність перебудови суспільного ладу на гуманістичній основі, опір будь-якому фанатизму, догматизму, мракобіссю, любов до античної культури й літератури. Познайомився Т. Мор з Еразмом в Англії у 1499 р. і підтримував з ним неослабну дружбу до кінця своїх днів. «Прямо-таки народжений і створений для дружби... Хто шукав досконалого зразка справжньої дружби, не знайде кращого, ніж Мор»,— так висловився про свого друга Еразм[1].

У домі Мора була написана в 1509 р. славнозвісна Еразмова сатира «Похвала Глупоті». Коли в 1535 р. Еразм, немічний вже від старості й хворий, дізнався про страту Т. Мора, то з невимовною тугою вигукнув: «У мене таке відчуття, немовби я сам страчений разом з ним».

Літературний доробок Т. Мора невеликий за обсягом (інтенсивна державна діяльність, широка адвокатська практика, зайнятість сімейними справами залишали, як він сам визнав у листі Петру Егідію, мало часу для літературної й наукової творчості). Але цей доробок вагомий за змістом, наснажений високим ідейним зарядом, сповнений глибокого громадянського звучання, різноманітний за жанровими ознаками. У його складі переклади з давньогрецької мови на латинську чотирьох сатиричних діалогів Лукіана та значної кількості епіграм різних авторів; з латинської на англійську — біографії Піко делла Мірандоли. Оригінальні твори представлені поемою на коронацію Генріха VIII та епіграмами, написаними латинською й англійською мовами, які позначені демократичним духом, волелюбністю й неабиякою дотепністю; визначною пам’яткою англійської прози — «Історією Річарда III», документальною розповіддю про злочини Річарда Глостера, який шляхом інтриг, обману й вбивств захопив королівську владу. Твір цей, пройнятий яскраво вираженою спрямованістю проти тиранії й беззаконня можновладців, став для В. Шекспіра основним джерелом при створенні славнозвісної драми «Річард III». Окрему групу складає низка гострих полемічно-релігійних трактатів проти М. Лютера та його англійських однодумців У. Тіндела, С. Фіша та інших, де Т. Мор виявив себе рішучим противником Реформації.

Важливе значення для пізнання біографії, політичної і літературної діяльності Т. Мора має його багата епістолярна спадщина.

Проте найпомітнішим, найоригінальнішим і найвпливовішим твором Т. Мора стала «Золота книжечка, така ж корисна, як забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія», відома під скороченою назвою «Утопія». Вона не тільки принесла авторові славу й визнання за життя, а й обезсмертила його ім’я навічно. Бо «Утопія» — один з вершинних творів епохи Відродження, новаторський за своїм задумом, вмістом і формою, знаменне й самобутнє явище не лише в літературному процесі того часу, а й в контексті світової літератури. Названа вона «Золотою книжечкою» (за своїм розміром вона справді невелика), бо епітетом «золотий», в значенні «прекрасний», «чудовий», прийнято було вже в античності характеризувати твори, які відзначалися художньою цінністю і глибоким змістом. Таким епітетом наділив свій роман римський письменник І ст. Апулей з Мадаври, назвавши його «Метаморфози, або Золотий осел». Очевидно, сам Мор усвідомлював новаторство й цінність свого твору, коли назвав його «Золотою книжечкою», та й заслуговує він цієї назви, бо проблематикою далеко випередив своє століття.

«Утопію» написав Т. Мор у 1515—1516 рр. Роботу над нею розпочав улітку 1515 р. під час перебування у Фландрії, куди виїхав у складі англійського посольства для ведення переговорів з делегацією кастільського принца Карла (пізніше — імператора Карла V) у справі відновлення торгівлі між Англією та Нідерландами, і закінчив у Англії. За словами Еразма Роттердамського (лист Ульріху Гуттену від 23 липня 1519 р.), Т. Мор спочатку написав другу книгу «Утопії» — саме ту, де розповідається про ідеальну державу утопійців, а потім — першу, отже, друга книга «Утопії» була розпочата і, можливо, закінчена у Фландрії, а перша створена в Англії. Вийшла «Утопія» з друку 1516 р. в бельгійському місті Лувені завдяки заходам Еразма Роттердамського й Петра Егідія (лист Т. Мора цьому гуманісту було вміщено перед текстом «Утопії»). Еразм і Егідій подбали і про наступні видання «Золотої книжечки».

Поштовхом для написання першої книги «Утопії» послужив удумливий і критичний аналіз англійської дійсності та громадянський біль з приводу соціальної несправедливості, яка панувала тоді в Англії. Для другої книги зразок комуністичного суспільства Мор знайшов у діалозі Платона «Держава», на який він не раз посилається в своєму творі з тією, однак, різницею, що у Платона немає соціальної рівності, притаманної «Золотій книжечці», в той час як соціальна рівність і рівність політичних прав громадян стали невід’ємними атрибутами всіх пізніших утопічних романів.

«Утопія» написана у формі розмови, яка нібито мала місце між автором — Т. Мором, його нідерландським другом, відомим гуманістом П. Егідієм, та якимось Рафаїлом Гітлодеєм, особою вигаданою, португальським моряком, який нещодавно вернувся з далеких мандрів і зумів побачити чимало країн, у тому числі й незвіданий досі острів Утопію, де він начебто прожив п’ять років і ніколи звідти не виїхав би, якби не бажання розповісти про його досконалий суспільний лад. Сама назва «Утопія», утворена Мором штучно з двох давньогрецьких слів: ου — «не» та іменника τοποs — «місце», тобто «неіснуюче місце», «неіснуюча країна». Розповідь про подорож у незвідану країну ріднить «Утопію» з давньогрецькими романами Евгемера й Ямбула, в яких мовиться про щасливе життя на фантастичних островах. Крім того, в ній відбилося тодішнє уподобання до описів подорожей, викликане великими географічними відкриттями, починаючи від Колумба. Перша книга «Утопії» містить сміливі міркування Рафаїла Гітлодея про соціальне й економічне становище Англії наприкінці XV — початку XVI ст. Собі самому Т. Мор відводить роль слухача, який нібито лише переповідає розповідь моряка, насправді ж устами Гітлодея висловлені його власні погляди. Така обережність не була зайвою в умовах деспотизму, тим паче, що ця книга по суті являє собою памфлет, нещадну критику соціально-економічного укладу Англії часів автора «Утопії». В ній змальована невідрадна картина соціального лиха й злиднів, які випали на долю найбільшої частини населення Англії — селянства. Річ у тім, що великі землевласники насильно виганяли селян з їхніх ділянок і перетворювали орні землі на пасовиська для овець, щоб постачати вовною мануфактури. Таке насильне захоплення селянських земель латифундистами, так званий процес обгороджування, призводило до обезземелення й повного зубожіння селянських мас. Цей процес, який означав початкове нагромадження капіталу, відповідав інтересам великих землевласників-феодалів й заодно промислової буржуазії, яка з’явилася на арені історії, але приніс неймовірні страждання трудовому люду. Характеристика розорення й зубожіння селянства в результаті обгороджування настільки достовірна, що К. Маркс узяв її до уваги при написанні 24-го розділу першого тому «Капіталу», присвяченого виникненню капіталізму в Європі.

Селяни, силоміць відірвані від землі заради розвитку вівчарства, приречені були на бродяжництво, поневіряння й злигодні, складаючи в умовах слабо розвинутої промисловості численну армію передпролетарів, змушених дешево продавати свою робочу силу. Т. Мор гнівно таврує паразитизм феодального дворянства, яке «живе байдикуючи, мов трутні», та його незліченної прислуги. У першій книзі «Утопії», з її яскраво вираженою антифеодальною й антибуржуазною спрямованістю, автор постає на весь зріст як захисник інтересів трудящих, немилосердно експлуатованих феодалами і буржуазією. Тим-то слушно Еразм Роттердамський зауважив, що «Мора можна сміливо назвати опікуном всіх бідарів» (лист Ульріху Гуттену від 23 липня 1519 р.).

У результаті аналізу соціально-економічного становища Англії Т. Мор приходить до висновку, що «повне скасування приватної власності є єдиною передумовою рівного й справедливого розподілу матеріальних засобів і забезпечення людям щасливого життя»; великим соціальним лихом він називав війну, яка нестерпним тягарем лягав на плечі трудящих, протиставляв її благодаті миру. «Про мир,— пише Мор,— треба більше дбати, ніж про війну».

У другій книзі «Золотої книжечки» як протиставлення порочному, несправедливому соціально-політичному устрою Англії часів Т. Мора змальовано ідеальне суспільство, засноване на комуністичних засадах, яке, за словами Рафаїла Гітлодея, існує на острові Утопія. На цьому острові створено безкласове суспільство соціальної рівності, без експлуатації людини людиною, бо немає там приватної власності, а в основу соціального устрою покладено суспільну власність: земля, будинки, засоби виробництва, вся продукція, яка виготовляється для споживання, є всенародним добром. При відсутності приватної власності громадяни Утопії на перший план ставлять громадський добробут, а не власні корисливі інтереси. В Утопії діє загальнообов’язкова трудова повинність, плодами праці користуються всі на рівних правах відповідно до своїх потреб. Активну участь у суспільному виробництві й громадському житті беруть і жінки. Фізичною працею зобов’язані займатися всі, за винятком службових осіб, правителя держави й вчених. Шестигодинний робочий день при свідомому ставленні до праці забезпечує достатньо продуктів для всього населення. Решту вільного часу жителі Утопії присвячують відпочинку, інтелектуальним заняттям і культурним розвагам. Освіта доступна для всіх. Таким чином, у державі утопійців створено всі умови для всебічного, гармонійного фізичного й духовного розвитку громадян, для максимального задоволення духовних запитів. Політичний устрій острова грунтується на засадах демократизму. Держава утопійців — це демократична республіка, в якій службові особи вибираються на один рік, за винятком правителя, що обирається довічно. Волю народу виражає сенат, у компетенцію якого входять законодавчі функції, загальне керівництво виробництвом, судочинство, контроль за правильним розподілом продуктів у країні. Демократичний характер держави утопійців виявляється і в релігійній терпимості щодо різних вірувань, існуючих на острові. У цій книзі Мор ставить питання про ліквідацію протилежностей між містом і селом, між фізичною й розумовою працею.

Такі основні риси соціально-політичного ладу Утопії. Сучасне ж європейське суспільство уявляється Мору «змовою багатіїв», які використовують державу як знаряддя для захисту своїх корисливих інтересів, для обману й експлуатації трудящих. У проекті ідеальної досконалої держави Т. Мора є й слабкі сторони. Це — відсутність ідеї технічного прогресу, наявність рабства (інститут рабства не фігурує вже в проекті досконалої держави Т. Кампанелли), орієнтація на відстале сільське господарство й ремісничі майстерні. Однак, незважаючи на це, «Утопія» в історії соціальних ідей посідає визначне місце. Історичне значення цієї книги полягає в тому, що в ній «на зорі Нового часу Томас Мор запропонував людству розумно обгрунтоване вирішення проблеми соціальної справедливості й утвердження комуністичної спільності та рівності всіх людей»[2]. «Утопія» відкрила в розвитку суспільної думки новий напрямок, так званий утопічний соціалізм. Заголовок твору «Утопія» став загальною назвою для позначення описів вигаданої країни з ідеальним суспільним ладом без указання конкретних заходів для його здійснення.

Високо оцінили появу «Утопії» гуманісти — сучасники Т. Мора — такі як Еразм Роттердамський, П. Егідій та інші. Буслідій висловив переконання, що «Утопію» будуть читати всі народи, її будуть славити в усі віки, оскільки там немає власності: у всіх усе спільне. Тому все тут спрямоване... не для забаганки небагатьох, а для підтримання однієї лише справедливості, рівності й спільноти.

В політичній і соціальній літературі відомо мало творів, які мали б такий тривалий вплив на суспільну думку, як невелика книжечка Т. Мора. Вона започаткувала в літературі окремий жанр — утопічний роман, суть якого становить не захоплюючий сюжет, не психологія зображуваних осіб, а опис досконалого, справедливого суспільного ладу. Її вплив помітний на таких творах, як «Християнополь» В. Андрея (1619), «Місто Сонця» Т. Кампанелли (1621), «Нова Атлантида» Ф. Бекона (1627), «Подорож в Ікарію» Е. Кабе (1842—1848), «Вісті нізвідкіля» У. Морріса (1891) та інших. Як в «Утопії» Т. Мора, так і в цих утопічних романах серцевину складає соціальна проблематика, але це не наукові трактати, в них немає наукової системи викладу, погляди автора подані в художній формі, щоб твір був не сухим науковим чи публіцистичним трактатом, а захоплюючим чтивом, не лише вагомий за змістом, а й цікавий за формою.

«Утопія» написана латиною — універсальною мовою тогочасної освіченої Європи. Нею користувалися гуманісти епохи Відродження, вона була мовою науки, дипломатії, університетського викладання, католицької церкви. Якщо письменники того часу ставили собі за зразок мову класиків римської прози, зокрема Ціцерона, не допускаючи ніяких неологізмів, архаїзмів і вульгаризмів, то латинській мові «Утопії», хоч за її основу послужила добірна проза класичного періоду римської літератури, властиві лексичні елементи, характерні для пізньої латини, зокрема для середньовічної,— неологізми, грецизми тощо. Про те, що Мор блискуче володів латинською мовою, свідчить його літературна спадщина, цей хист проявився і в «Утопії».

Стиль «Утопії» ясний, дохідливий, різноманітний залежно від змісту: тут в елементи живої розмовної мови, спокійної розповіді, наукового опису, юридичної й релігійної термінології, науково-філософської аргументації, наявне сатирично-гумористичне забарвлення. Гуманісти — Еразм, Бюде, Ренан — хвалили літературний талант Мора, «силу і багатство його красномовства, чистоту, міць і виразність його латинської мови». Завдяки латині, інтернаціональній мові того часу, «Утопія» переступила межі Англії, знайшла міжнародний відгомін і стала доступною для широких кіл освічених сучасників. Пізніше європейці знайомилися з нею у перекладах на національні мови. «Утопія» Томаса Мора близька й зрозуміла радянським людям ідеєю безкласового суспільства й держави з демократичним устроєм, де немає приватної власності, експлуатації людини людиною, де усуспільнені засоби виробництва, де праця є почесним обов’язком кожного громадянина, де всім відкритий доступ до освіти; близька своїм гуманістичним пафосом («Ніякі блага світу,— писав Мор,— не можуть зрівнятися з життям людини»), закликом до миру і засудженням війни, переконанням, що побудова комуністичного ладу можлива при наявності високої свідомості членів суспільства, при вболіванні всіх за громадське, як за своє власне. Тим-то в Москві неподалік від Кремлівської стіни стоїть гранітний обеліск, на якому викарбувано імена визначних мислителів та революціонерів, що внесли свій вклад у визволення людства від експлуатації й безправ’я. Серед них і ім’я творця «Утопії» Томаса Мора.