Розділ «І Енні»

«Бякота, — подумав він, — запам’ятай це слово з лексикону Енні Вілкс для своїх мемуарів — себто якщо тобі колись випаде нагода написати мемуари. Разом із «ковіньками», «птахами-нетіпахами» та всіма іншими, які з’являться трохи згодом, будь певен».

— Два роки тому я попросила Біллі Гавершема викласти дах спеціальними стрічками. Клацаєш перемикачем, вони нагріваються та розтоплюють кригу. Проте цієї зими вони більше не знадобляться, бачиш, як сніг тане сам по собі?

Виделка з яйцем стала на півдороги до рота. Вона зупинилася на льоту, поки Пол дивився на сарай. По краю даху звисала низка бурульок. Із кінчиків бурульок струменіли краплі, швидко струменіли. Кожна краплина зблискувала перед тим, як упасти у вузенький крижаний рівчак під стіною сараю.

— Уже сорок п’ять градусів, а ще й дев’ятої немає, - безтурботно продовжувала Енні, поки Пол уявляв собі, як задній бампер «камаро» проступає крізь залежаний сніг і виблискує під сонцем. — Звісно, це не надовго, нас чекають іще два-три похолодання, а може, ще одна велика завірюха, але весна вже йде, Поле. Моя мати казала, що передчуття весни схоже на передчуття раю.

Він поклав на тарілку виделку з недоїденим яйцем.

— Не хочеш останній шматочок? Наївся?

— Наївся, — погодився він, а подумки спостерігав, як Ройдмани повертаються з Сайдвіндера, як блискуча стріла світла потрапляє в обличчя містера Ройдмана, а він щулиться та прикриває очі рукою: «Що там унизу, Гем?… І не кажи, що я з’їхав з глузду, там точно щось є! Відблиск мало не попалив мені зір! Здавай назад, хочу ще раз глянути».

— Тоді я приберу тацю, — сказала Енні та окинула його м’яким люблячим поглядом, — а ти можеш починати. Навіть не можу передати, яка я схвильована, Поле.

Енні вийшла, а Пол лишився сидіти у візку та спостерігати, як вода стікала по бурульках, що звисали з даху сараю.

— Я би хотів якийсь інший папір, якщо тобі не важко його дістати, — сказав Пол, коли Енні повернулася, щоби поставити друкарську машинку та папір на дошку.

- Інший? — перепитала вона, постукуючи пальцем по загорнутій у целофан пачці «Кроссабл Бонд». — Але ж це найдорожчий папір з усіх ! Я спитала , коли вибирала його в магазині «Пейпер Петч»!

— А хіба мама не казала тобі, що найдорожче не завжди означає найкраще?

Енні насупилася. Первинна захисна реакція змінилася обуренням. Пол здогадувався, що наступною стадією буде лють.

— Ні, не казала, містере Розумако. Вона казала , що як купляєш щось за безцінь, то й матимеш собі дешеву річ.

Пол із часом зрозумів, що погода, яка вирувала всередині Енні, була схожа на весну Середнього Заходу. Цю жінку повнили торнадо, що тільки й чекали вирватися на волю, і якби якийсь фермер подивився на небо, схоже наразі на обличчя Енні, то він би в цю ж саму мить зібрав родину та доправив у підземне сховище. Чоло Енні зблідло. Ніздрі раз у раз роздувалися, наче у тварини, що почула вогонь. Пальці гнучко розправлялися, а потім знову зціплювалися в кулаки, захоплюючи та стискаючи між собою повітря.

Пол був уразливий перед Енні, але водночас не міг без неї обходитися, і це усвідомлення волало йому, щоби він відступив, власкавив її, поки ще був час, як плем’я в одному з цих оповідань Гаґґарда умилостивляло свою розлючену богиню, приносячи жертви її кам’яному обличчю.

Але інша половина Пола Шелдона, не така залякана та більш практична, нагадала йому, що він не зможе грати Шехерезаду, якщо постійно боятиметься та заспокоюватиме Енні кожного разу, як вона сердитиметься. Якщо він буде весь час їй догоджати, вона тільки більше розгуляється. Ця половина доводила: «Якби ти не мав того, що їй потрібне, вона б одразу відвезла тебе в лікарню або невдовзі б убила, щоб убезпечити себе від Ройдманів, бо для Енні світ повний Ройдманів, для Енні вони ховаються за кожним кущем. І якщо ти зараз не приборкаєш цю відьму, Полі, хлопчику мій, далі буде тільки гірше».

Її дихання пришвидшилося, вона мало не задихалася, стискання-розтискання долонь також прискорювалось, і тоді Пол зрозумів, що вона вже вийшла з-під контролю.

Зібравши докупи рештки хоробрості, відчайдушно намагаючись дібрати тональність, щоби вдати легке роздратування, Пол вимовив буденним голосом:

— Я би на твоєму місці не злився. Це все одно не допоможе.