Розділ «І Енні»

Її усмішка захмарилася:

— Я її купляла не як антикваріат, а як звичайну вживану річ. Вживану річ у гарному стані.

Пол одразу вибухнув тирадою:

— Та ну! Якщо добряче подумати, не існує такої штуки , як антикварна друкарська машинка. Гарна машинка працюватиме вічно. Ці канцелярські крихітки — справжні монстри !

Якби він міг дотягнутися, то погладив би машинку. Якби він міг дотягнутися, він би її розцілував .

Усмішка Енні повернулася. Серце Пола трохи сповільнило темп.

— Я придбала її в «Зужитих новинках». Чи не дурна назва для крамнички? Але Ненсі Дартмонгер, яка нею порядкує, теж дурнувата нівроку.

Енні трохи насупилася, але Пол одразу зрозумів, що вона хмуриться не на нього . Він чимдалі краще усвідомлював, що бажання вижити може бути звичайним інстинктом, але воно відкривало легкий доступ до удаваного співпереживання. Він усвідомлював, що все більше налаштовується на настрій Енні, на її цикли. Він уважно прислухався, як вона цокала, наче заведений годинник.

— Окрім дурості, вона ще й погана. Дартмонгер! Вона б мала носити прізвище Курвонгер ! Двічі розлучена, а зараз живе з власником бару . Тому, коли ти згадав про антикваріат…

— Машинка чудова, — відповів він.

Енні замислилась на хвилину, а потім промовила, наче зізнавалася в чомусь:

— Там бракує «н».

— Невже?

— Так, бачиш?

Вона нахилила машинку, щоби він зміг поглянути на щільне півколо літерних важелів та побачити на одному з них відсутній майданчик — наче дірка на місці кутнього зуба в змарнілому, але неушкодженому вищирі.

— Бачу.

Вона опустила машинку. Ліжко злегка захиталося. Пол подумав, що апарат важить принаймні фунтів п’ятдесят. Він прийшов із тих часів, коли не було сплавів чи пластику… а також авансів із п’ятьма нулями за написання книжки та екранізацій, нав’язаних агентами, не було «Ю-ес-ей Тудей», «Ентертейнмент Тунайт»[49] або знаменитостей, що рекламують кредитні картки чи горілку.

«Роял» посміхалася до нього, провіщаючи неприємності.

— Вона запросила сорок п’ять, але скинула п’ятірку. За відсутню «н».

Енні лукаво посміхнулася до нього. «Та я й сама не дурна», казав її вигляд. Пол усміхнувся у відповідь. Приплив тривав, тому усміхатися й брехати було легко: