Розділ «Майстер і Маргарита»

— Якби з ним порозмовляти, — зненацька мрійливо сказав арештант, — я певен, що він різко перемінився б.

— Гадаю, — озвався Пилат, — що мало ти втішив би леґата леґіону, якби надумав розмовляти з котримсь із його офіцерів чи вояків. А втім, цього й не станеться, на загальне щастя, і перший, хто за це подбає, буду я.

У цей час до колонади стрілою влетіла ластівка, зробила під золотою стелею коло, знизилась, мало не черкнула стрілчастим крилом обличчя мідної статуї в ніші, і зникла за капітеллю колони. Може, їй спало на думку мостити там кубло.

Впродовж її польоту в ясній тепер і легкій голові прокуратора склалася формула. Вона була такою: ігемон розібрався в справі мандрівного філософа Єшуа на прізвисько Га-Ноцри, і складу злочину в ній не знайшов. Зокрема, не знайшов анінайменшого зв’язку між діями Єшуа та заворушеннями, що сталися в Єршалаїмі нещодавно. Бурлака філософ виявився душевнохворим. Внаслідок цього, смертний вирок Га-Ноцри, виданий Малим Синедріоном[65], прокуратор не ухвалює. Та, зважаючи на те, що маячні, утопійні промови[66] Га-Ноцри можуть стати причиною заворушень в Єршалаїмі, прокуратор видаляє Єшуа з Єршалаїму, і призначає йому ув’язнення в Кесарії Стратоновій на Середземному морі[67], тобто саме там, де резиденція прокуратора.

Зосталося продиктувати це секретареві.

Ластівчані крила фуркнули над самою головою ігемона, пташка кинулася до чаші фонтану й вилетіла на волю. Прокуратор підвів очі на арештанта й побачив, що біля нього стовпом зайнялася курява.

— Усе про нього? — спитав Пилат в секретаря.

— Ні, на жаль, — несподівано відповів секретар і подав Пилатові другий шматок пергамену.

— Що там іще? — запитав Пилат і спохмурнів.

Прочитавши подане, він іще дужче змінився на виду. Чи то темна кров кинулася до шиї та обличчя, чи сталося що інше, та шкіра його втратила жовтизну, побуріла, а очі немов позападали.

Знову ж таки завинила, мабуть, кров, що вдарила до скронь та загупала в них, тільки прокураторові щось сталося із зором. Так, примарилось йому, наче голова арештанта відпливла десь, а натомість з’явилася інша. На цій плішивій голові сидів рідкозубий золотий вінець. На чолі була округла виразка, що роз’їдала шкіру й була змащена мастю. Запалий беззубий рот із звислою нижньою вередливою губою. Пилатові здалося, що щезли рожеві колони балькона й покрівлі Єршалаїму вдалині, внизу за садом, і все втопилося довкола в зеленій гущавині капрейських садів[68]. Та й зі слухом сталося щось дивне — ніби вдалині програли негучно й грізно сурми й дуже виразно почувся гугнявий голос, що пихато розтягував слова: «Закон про зневагу величности…»[69]

Думки поточилися короткі, безладні й дивовижні: «Загинув!», потім: «Загинули!..» І якась геть безглузда поміж них про якесь безсмертя, і це безсмертя чомусь нагнало нестерпної туги.

Пилат напружився, прогнав те видиво, повернувся поглядом на балькон, і знову перед ним опинилися очі арештанта.

— Слухай, Га-Ноцри, — промовив прокуратор, дивлячись на Єшуа якось дивно: обличчя прокуратора було грізне, та очі бентежні, — ти коли-небудь казав що про великого кесаря?[70] Відповідай! Казав?.. Чи… не… казав? — протягнув слово «не» трохи довше, ніж це належить на суді, і послав Єшуа в своєму погляді якусь думку, котру начеб хотів навіяти арештантові.

— Правду казати легко й приємно, — зауважив арештант.

— Мені не треба знати, — здушеним, злим голосом озвався Пилат, — приємно чи неприємно тобі казати правду. Та тобі доведеться її казати. Але, кажучи, зважуй кожне слово, якщо не хочеш не тільки неминучої, але й лютої смерти.

Ніхто не знає, що сталося з прокуратором Юдеї, тільки він дозволив собі піднести руку, неначе затуляючись від соняшного проміння, і за цією рукою, як за щитом, послати арештантові якийсь натяк у погляді.

— Отже, — казав він, — відповідай, чи знаєш такого Юду з Киріята[71], і що саме ти казав йому, якщо казав, про кесаря?

— Було це так, — охоче став розповідати арештант, — позавчора увечері я познайомився біля храму з одним молодим чоловіком, котрий назвав себе Юдою з міста Киріяту. Він запросив мене до свого дому в Нижньому Місті й пригостив…

— Добрий чоловік? — запитав Пилат і диявольський вогонь блиснув йому в очах.