Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Штовхаючись у натовпі, вони прямували до переходу в маґлівський світ. Дехто з учнів

гукав:

— Бувай, Гаррі!

— Поттере, тримайся!

— Ти, як завжди, популярний! — підсміхнувся Рон.

— Тільки не там, куди я їду! Це я тобі обіцяю, — відізвався Гаррі.

Він, Рон і Герміона разом пройшли крізь стіну.

— Ось він, мамо, ось він, дивися!

То була Джіні Візлі, молодша Ронова сестра, але показувала вона не на Рона.

— Гаррі Поттер! — запищала вона. — Дивися, мам! Я його бачу…

— Джіні, вгамуйся, показувати пальцем некультурно!

Місіс Візлі усміхалася дітям.

— Тяжкий був рік? — запитала вона.

— Дуже, — відповів Гаррі. — Дякую вам за печиво і за светр, місіс Візлі.

— О, це дурниці, любий!

— Ти готовий?

Це був дядько Вернон — з тим самим буряковим обличчям і вусами, з тим самим лютим

виразом, — ще б пак! — Гаррі ніс клітку з совою по вокзалу, переповненому звичайними

людьми. Позаду за ним стояли тітка Петунія й Дадлі, який нажахано зиркав на Гаррі.

— Ви, мабуть, родина Гаррі? — поцікавилася місіс Візлі.