Розділ «Новели»

— Це неправда. Я не зробив нічого, про що мав би шкодувати. Я не зробив нічого поганого, за що мав би пе­репрошувати. Я тільки прибіг тобі на допомогу, бо ти кликала!

Її губи побіліли, ніздрі напружилися.

— Я кликала на допомогу? Ти збожеволів!

Едґар розізлився. Він різко підскочив на рівні ноги.

— Так, ти кричала про допомогу. У коридорі. Учора вночі, коли він схопив тебе. Ти кричала: «Пустіть мене! Пустіть!» Це було так голосно, що я почув аж у кімнаті.

— Ти брешеш. Я не була з бароном у коридорі. Він відпровадив мене лише до сходів...

Серце Едґара забилося сильніше від цієї безсоромної брехні. Йому перехопило подих, і він уп’явся в неї блискучими очима.

— Ти... не була з ним у коридорі? І він... він не тримав тебе за талію? Не тягнув за собою силою?

Вона засміялася. Це був холодний сухий сміх.

— Це тобі наснилося.

Цього хлопцеві було вже забагато. Він давно знав, що дорослі часом кажуть неправду, вигадують дрібні неймовірні виправдання для себе і говорять хитрими двозначними реченнями. Але така відверта і нахабна брехня просто в обличчя вивела його з рівноваги.

— А ця ґуля на лобі мені теж наснилася?

— Хто знає, з ким ти міг побитися. Але я не збираюся вести з тобою дискусій. Ти маєш слухатися, от і все. Сідай і пиши!

Вона була дуже бліда і з останніх сил намагалася не втратити рівноваги.

Але в Едґара всередині в цей момент щось зламалося, згасла остання іскра довіри. Усе в ньому пручалося і відмовлялося вірити, що правду можна просто так затоптати ногою, ніби запалений сірник. У нього всередині все стиснулося, він перетворився на крижаний та колючий клубок злості і сказав:

— Отже, мені все наснилося? Те, що відбувалося у коридорі, і ця ґуля? І те, як ви вчора прогулювалися попід ручку в місячному світлі, і те, як він хотів повести тебе на темну бічну стежку? Ти думаєш, я дам зачинити себе в кімнаті, як мала дитина? Ні, я не такий дурний, як ви собі думаєте. Я своє знаю.

І він подивився їй в очі. Її воля зламалася, вона не витримала напруження — дивитися на таке спотворене люттю обличчя власної дитини. І стримуване роздратування прорвалося назовні.

— Ти зараз же напишеш усе, як тобі сказано! Або...

— Або що?.. — Його голос прозвучав нахабно і дзвінко.

— Або я відшмагаю тебе, як малу дитину.