Розділ IX  Корабель Пітьми

Лишень кілька корінців і водоростей, майже повністю спалених кислотою, плавало на поверхні Океану. Проте жодної ознаки перебування Малі, тому Гарун почав ще більше тривожитися.

Гурт з тринадцяти чупвалів оточив Алежа-Одуда й наставив на Якщоба та Гаруна грізного вигляду зброю. Всі вони мали страхітливі очі з білими зіницями замість чорних, сірими райдужними оболонками замість різнобарвних і чорні білки, які Гарун уперше побачив на обличчі Мудри. На відміну від Воїна Тіней, ці чупвали були худими, жалюгідними, нікчемними типами, одягнутими в плащі з каптурами, на яких виднілися емблеми особистої гвардії Хаттам — Шуда, себто Знаки Застібнутого на Блискавку Рота.

«Вони схожі на офісних клерків у маскарадних костюмах, — подумав Гарун. — Але їх не слід недооцінювати; вони небезпечні, жодного сумніву».

Чупвали з’юрмилися навколо Алежа-Одуда й здивовано розглядали Гаруна, що було неприємним. Вони сиділи на великих темних морських кониках, яких також сильно дивував хлопчак-землянин.

 — А тепер довідка: ці темні конячки, — пояснював Алеж-Одуд, — також машини. Але на темну конячку, як відомо, не ставлять, у них не вірять.

Гарун цього не чув.

Він помітив, що стіна ночі, про яку він думав, що це початок Вічної Темряви, насправді не була темрявою. По суті, це був корабель-колос, просторе судно, що кинуло якір на прогалині, яка утворилася після спалення кислотою водоростей. «Вони хочуть нас туди забрати, — тьохнуло в нього серце, — на флагман Культмайстра Хаттам-Шуда». Як тільки він зібрався було відкрити рота й сказати про це Якщобу, виявилося, що від страху у нього все пересохло в горлі і він не може вимовити жодне слово, хіба якесь каркання:

 — Кар… — каркнув він, показуючи на темний корабель. — Кар… Кар.

З облавка Корабля Пітьми звисав трап з перилами. Чупвали притягли їх до трапу, й Гарун з Якщобом мусили залишити Алежа-Одуда внизу, а самі почали довге сходження на палубу. Піднімаючись, Гарун почув жалібний крик, обернувся й побачив Одуда, який обурювався, не роззявляючи дзьоба:

 — Але ж, але ж, але ж цього не чіпайте, це мій — мій мозок! — Двоє чупвалів у плащах сиділи на спині Алежа й відкручували маківку Одудової голови. З черепної коробки вони вийняли маленьку з тьмяним полиском скриньку, при цьому видавши низку коротких задоволених шиплячих звуків. А відтак просто залишили Алежа-Одуда хитатися на воді без живлення, клітин пам’яті й командного модуля. Він мав вигляд зламаної іграшки. «Ех, Одуде, — подумав Гарун. — Дуже шкодую, що дражнив тебе, називаючи машиною! Ти найкраща й найвідважніша машина, яка коли-небудь існувала, і я поверну тобі твій мозок, ось побачиш, я поверну тобі мозок». Він усвідомлював, що це лишень обіцянка, намір, адже сам він також потрапив у велику халепу.

Вони ще піднімалися по трапу, коли Якщоб, ідучи позаду Гаруна, спіткнувся й, ледь не впавши, для рівноваги схопився за руку Гаруна. Відчувши, що Джин Води тицяє йому в руку щось маленьке й тверде, Гарун стиснув кулак.

 — Для екстреного випадку. Люб’язно надано Будинком ПДСП, — прошепотів Якщоб. — Може, зумієш скористатися.

А чупвали були і спереду, і ззаду.

 — Що це таке? — якнайтихіше запитав Гарун.

 — Якщо відкусити кінчик, — шепотів Якщоб, — то впродовж двох хвилин матимеш яскраве-яскраве світло. Це — Капсула Світла. Сховай її під язик.

 — А ти як? — не обертаючись запитав пошепки Гарун. — Ти також маєш таку?

Проте Якщоб не відповів, і Гарун зрозумів, що Джин Води віддав йому свій єдиний пристрій. — Я не візьму, так не чесно, — прошепотів Гарун, але один із чупвалів просичав до нього так загрозливо, що він вирішив помовчати. Усе вище й вище вони піднімалися, розмірковуючи над тим, що приготував для них Культмайстер.

Коли вони порівнялися з ілюмінаторами, Гарун аж ахнув від подиву — звідти сочилася пітьма, так само як світло сочиться уночі з вікон. Чупвали винайшли штучну пітьму, як інші люди — штучне світло! Всередині Корабля Пітьми, як здогадувався Гарун, є світильники, але вони, очевидно, називаються «пітьмильники», тому що виробляють пітьму і дозволяють очам чупвалів, влаштованим навиворіт (від світла б осліпли), бачити в темряві (а він, Гарун, не побачить нічогісінько). «Отже, пітьму можна вмикати й вимикати, — дивувався Гарун. — Ну що за народ?»

Нарешті вони ступили на палубу.

І тепер Гарун збагнув, наскільки величезним був корабель. У сутінках його палуба здавалася безкінечною, тож цілком зрозуміло, що Гарун не бачив ні корми, ні носа.