Розділ VI  Шпигунська історія

 — Це не найкращий час для дискусій про моду. Достойники країни Ґуп збираються допитати твого батька й тебе, а ти своєї правиш.

Однак Гарунові здалося, що запитання все ж таки зачепило Лепетуна, бо він аж залився рум'янцем.

«Ну що ж, усьому свій час», — сказав собі Гарун.

У Тронній Залі Палацу казкар Рашид саме розповідав принцу Боло, генералові Фоліантові, спікеру й Моржу, як він потрапив у їхню країну. (А от король Торохтій покинув їх, оскільки нездужав через надто велику тривогу за долю Бачет.) Рашид був загорнутий у ковдру, а ноги опустив у цебрик з гарячою водою.

 — Вам цікаво знати, як я потрапив до Ґуп-Сіті, — промовив він, сьорбаючи з миски юшку. — За допомогою певних дієтичних вправ.

Гарун дивився недовірливо, проте решта присутніх слухали уважно.

 — Мені часто докучає безсоння, — продовжував Рашид. — І от я довідався, що приготовлені належним чином деякі продукти харчування викликають а) сон і б) відносять того, хто спить, до місця, куди він забажає. Цей процес ще називають Вознесінням. А людина з певними навиками може прокинутися в місці, куди вона прилинула уві сні, себто прокинутися серед сну. Мені захотілося до Ґуп-Сіті, проте через невелику похибку в розрахунках я прокинувся у Смузі Сутінків у цій недоречній нічній сорочці й дуже змерз, і мушу зізнатися, що мало до смерти не змерз.

 — А що це за харчові продукти? — зацікавлено запитав Морж.

Рашид уже достатньо оклигав, аби загадково підняти брови й відповісти:

 — О, давайте я не розголошуватиму всіх своїх секретів. Це можуть, приміром, бути місячні ягоди, хвости комет, планетні кільця, що їх слід запити звичайним супом. До речі, ваша юшка дуже смачна, — змінив він тему розмови.

«Невже він вважає їх лохами, що вірять у такі дурниці, — подумав Гарун. — От зараз увірветься їм терпець, і вони заговорять з ним за «третім розрядом» — проведуть допит із застосуванням тортур». Насправді ж принц Боло лишень дещо пришелепувато розреготався, ляснув Рашида Халіфу по спині, від чого в нього з рота аж юшка плюснула.

 — Розумник і любитель пригод, — сказав він. — Чудово! Ну, друже, ти мені сподобався. — І з цими словами він ляснув себе по стегні.

«Які ж довірливі ці ґупізиряни, — розмірковував Гарун. — І добрі які. Якщоб міг легко відібрати свій Рознімний Інструмент, але не спробував цього зробити, навіть коли я був без тями. Засуджують справжнього шпигуна не більше як до однієї тисячі й одного рядка — значить, вони направду миролюбні люди. А якщо почнеться війна? Тоді вони — безнадійні, пропаща сила…», і вже хотів було сказати «Хаттам-шуд», але вчасно обірвав хід своїх думок.

 — Біля Смуги Сутінок, — розповідав далі Рашид Халіфа, — я бачив погані речі, а чув ще гірші. Там чупвальське військо розбило табір. Чорні намети в якомусь фанатичному мовчанні. Чутки, буцімто країна Чуп перебуває під владою «Таїни Безабана», мають під собою ґрунт. Послідовники його Культу Мертвої Тиші, чи Німоти, на підтвердження своєї відданости присягаються у довічному мовчанні. Про це я дізнався, коли прокрався до самісіньких чупвальських наметів. Колись давно Культмайстер Хаттам-Шуд проповідував ненависть тільки до різних оповідок, фантазій і мрій, але тепер він став ще жорстокішим і з особливою ненавистю ставиться до геть усякого мовлення. В самому ж Чуп-Сіті позакривали всі школи, суди й театри, які не можуть працювати всупереч Законам про Тишу. Я також чув, що найзапекліші прихильники Таїни додумалися до такого безглуздя: товстою ниткою зашивають собі губи й повільно помирають від голоду й спраги, офіруючи собою в ім'я любови до Безабана…

 — А хто чи що таке Безабан? — не витримав Гарун. — Усі ви, може, й знаєте, але мені ця назва ні про що не говорить.

 — Безабан — це велетенський Ідол, — пояснював Рашид синові. — Колос, витесаний з чорної криги, а стоїть він у самому серці Хаттам-Шудової твердині в Цитаделі Чуп. Кажуть, що ідол не має язика, лишень страхітливо шкіриться, показуючи зуби завбільшки з будинки.

 — Здається, ліпше було взагалі не питати про нього, — промовив Гарун.

 — Похмурі Сутінки аж кишіли чупвальськими вояками, — продовжував Рашид. — Вони одягнені в довгі плащі, а з-під них жорстоко виблискують леза кинджалів. Панове, всі ви добре знаєте, що таке країна Чуп! Це — місце тіней, замкнених на колодки книжок, це — місце, де виривають язики, готують підлі змови і носять в перснях отруту. То навіщо мені було крутитися коло того табору? Тому босоніж, аж синій від холоду, пішов я на далекий вогник на небосхилі. Так я натрапив на Торохтіїв Мур. Панове, він у поганому стані. Багато дір, через які дуже легко пролізти. Чупвали вже знають про це. Я бачив їх за Муром. Я на власні очі бачив, як вони викрадали Бачет!

 — Та що ви кажете? — закричав Боло, скочивши на рівні ноги й ставши у грізну, але трохи пришелепувату позу. — Чому ви так довго про це мовчали? Та щоб я… Далі, говоріть далі, ради бога, говоріть далі! (Коли Боло вигукував, решта достойників дещо бентежилися й відводили погляд.)

 — Я пробирався через зарослі глоду до Океану, — розповідав Рашид, — коли раптом підплив прикрашений сріблом і золотом човен-лебідь. У ньому була молода жінка з довгим-довгим волоссям і золотою діадемою. Співала вона, даруйте на слові, найогиднішим голосом, який я коли-небудь чув. До того ж її зуби, її ніс…