Розділ XII  Чи був це Морж?

«Нарешті я зможу поговорити про мету свого приїзду до Кагані, — розмірковував Гарун знервовано. — Але чи міг я тоді подумати, що доведеться говорити цілком про інше?» Він глибоко вдихнув і постукав.

Почувся голос Моржа:

 — Заходьте. — Гарун ще раз вдихнув повітря й відчинив двері.

Спочатку він побачив Моржа, який сидів на блискучому білому кріслі за блискучим жовтим письмовим столом, і його велика блискуча яйцеподібна голова сяяла так само, як меблі, а його вуса над верхньою губою судорожно здригалися, очевидно, від люті.

Потім він зауважив, що Морж був не один.

У кабінеті Моржа сиділи широко усміхнені король Торохтій, принц Боло, принцеса Бачет, спікер Говорильні, президент країни Чуп Мудра, його помічниця панна Лепетуха, генерал Фоліант, а також Рашид Халіфа. На стіні був великий екран, на якому Гарун побачив Ґупі й Баґу, що усміхалися з-під поверхні Лаґуни всіма своїми ротами. Також дивилася на нього голова Алежа-Одуда, проте з іншого екрана.

Гарун був приголомшений.

 — Нічого не розумію, — встиг він вимовити. Всі у кімнаті голосно розсміялися.

 — Даруй нам, — сказав Морж, витираючи сльози радости з кутиків очей і все ще хихикаючи. — Ми тебе трохи поводили за ніс. Трохи пожартували. Так, трохи пожартували, — повторив він і знову розсміявся.

 — І навіщо це було робити? — запитав Гарун. Морж узяв себе в руки й зробив найсерйозніший вираз обличчя, а зустрівшись з очима Якщоба, знову розсміявся, а тоді розсміявся Якщоб і решта товариства. Заспокоїлися вони лишень через кілька хвилин.

 — Гаруне Халіфо, — промовив Морж, встаючи з-за стола й тримаючись за боки, все ще трохи задиханий, — на знак визнання твоїх неоціненних заслуг перед Кагані та Океаном Оповідних Потоків ми надаємо тобі право просити у нас усього, чого забажає душа, і ґарантуємо виконання твого бажання, навіть якщо нам доведеться створити новий Процес, Надто Складний для Пояснення.

Гарун мовчав.

 — Ну, Гаруне, — запитав Рашид. — Яке маєш бажання?

Гарун і далі мовчав, раптом спохмурнівши. Лепетуха помітила зміну в його настрої, підійшла до нього, взяла за руку й запитала:

 — У чому річ? Щось сталося?

 — А що мені прохати? — тихо промовив Гарун. — Те, чого я хочу, ніхто із присутніх не може мені дати.

 — Дурниці, — відповів Морж. — Я чудово знаю, чого ти хочеш. Ти пережив великі пригоди, а в кінці великих пригод усі хочуть одного.

 — Ну? І чого ж усі хочуть? — запитав Гарун дещо з викликом.

 — Щасливого кінця. — сазав Морж, а Гарун мовчав. — Що? Хіба не так? — наполягав Морж.

 — Так, гадаю, що так, — погодився Гарун, трохи зніяковівши. — Але той щасливий кінець, про який думаю, ви не зможете знайти в жодному Морі, навіть у Морі з Багатопащевими Рибами.