Розділ IV

— Стояв, чекав наказів, пане.

— Наказів… Але зараз ти хоч радий, що тебе випустили?

— Не розумію вашого запитання, пане.

— Оце так бовдур… Утім, це нікого не цікавить. Ти мені краще от що скажи. Чим ти відрізняєшся від людей?

— Я всім відрізняюся від людей, пане. Хімією, принципом системи керування та контролю, призначенням.

— Ну і яке в тебе, у бовдура, призначення?

— Виконувати всі накази, які я здатен виконати.

— Хе!.. А в людей яке призначення?

— Люди не мають призначення, пане.

— Долдон ти, хлопче! Село. Що ти тямиш у справжніх людях?

— Не розумію запитання, пане.

— А я тебе ні про що і не питаю поки що.

Драмба промовчав.

Вони крокували степом, дедалі більше відхиляючись від прямої дороги до будинку, бо Гаґові стало раптом цікаво подивитися, що за споруда стирчить на невеликому пагорбі праворуч. Сонце було вже високо, над степом тремтіло розпечене повітря, задушливий гострий запах трави та землі все посилювався.

— Отже, ти готовий виконати будь-який мій наказ? — запитав Гаґ.

— Так, пане. Якщо це в моїх силах.

— Ну, добре… А якщо я накажу тобі одне, а… м-м-м… хто-небудь ще — зовсім протилежне? Тоді що?

— Не зрозумів, хто віддає інший наказ.

— Ну… м-м-м… Та все одно хто.

— Це не все одно, пане.